Для тих хто цікавиться історією Малина ім’я священника Мойсея Яворського добре відоме. А чи багато ми знаємо про школу для глухонімих, якою він опікався?
От що пише Володимир Студінський у своїй книзі про розвиток малинської освіти «У просторі часу»:
«У розвитку церковнопарафіяльної освіти на Малинщині велика роль належить династії священників Яворських. Все почалося із відкриття Мойсеєм Мойсейовичем Яворським при Малинській церкві, яка після перебудови у 1865 році називалась Свято-Олександро-Невською, церковнопарафіяльної школи для глухонімих дітей.
Причиною послужило те, що його донька Віра була глухонімою, тож він прекрасно розумів пов’язані з цим проблеми, і сподівався, що навчання і отримання знань дадуть нещасним дітям змогу вести повноцінне життя.
До Малина М.М. Яворський прибув у липні 1900 року, маючи вже солідний досвід пастирської та педагогічної діяльності в інших парафіях. На той час йому виповнився 41 рік.
У листопаді 1900 року священник отримав другий ступінь “попечительства о глухонемых”».
Як виявилося, про відкриття школи для глухонімих у Малині неодноразово згадували в одній із тогочасних газет.
Так в газеті «Киевлянинъ» у травні 1900 року писали:
«М. МАЛИНЪ. Кіевской губ. (Корреспон. «Кіевлянина). Постройка Кієво-Ковельской железной дороги понемногу начинает оживлять близъ лежащія селенія; такимъ образомъ, въ м. Малинъ переводится изъ села Максимовичей школа для глухонемыхъ, основанная о. Моисеемъ Яворскимъ, бившимъ священникомъ села Максимовичей. Школа будетъ построена на церковной земле, въ 2-хъ верстахъ отъ будущей станція Малинъ, землю же подъ огороды, парники и другія угодья предоставляеть соседній помещикъ К. Н. Гижицкій, сочувствующій благому делу обученія немыхъ.»
В газетній публікації бачимо суттєві деталі про те звідки прибув М. Яворський, про те, що школа була переведена, а не заснована, та ще одне добре відоме прізвище.
Вже у 1901 році газета пише про пожертви та добудову школи.
«М. МАЛИНЪ. Радомысльск. у. (Корресп. «Киевлянина»). Малинской школе глухонемыхъ пожертвовано отставными полковниками Вас. Вас. и Вл. Вас. Бетаки и дворяниномъ Вик. Вас. Бетаки 2,000 руб. на учрежденіе стипендіи имени ихъ покойной сестры Александры Васильевны и ея мужа подполковника И. М. Епифановыхъ. Помешикомъ д. Плотянка К. И. Ставро пожертвовано 200 рублей на обмелировку комнатъ учительницъ въ новомъ здании, постройка котораго въ настоящее время приходит къ концу.»
На початку століття, для прикладу, у службовця найнижчого чину зарплата була близько 20 рублів. Від 150-ти до 300-т рублів отримували начальники почтових, залізничних та пароплавних станцій у великих містах.
1902 рік. Школа згоріла!
Серед огляду новин про врожай овочевих чомусь додали два абзаци про школи:
«По распоряженію учебнаго ведомства, у насъ открыто на дняхъ сельское двухклассное народное училище, въ котором давно уже местнымъ населеніемъ особенно ощущалась настоятельная потребность.
На месте сгоревшаго у нас 18 августа здания школы для глухонемихъ предполагается местнымъ строительнымъ отделеніемъ училищнаго совета постройка новаго, на этотъ разъ уже каменнаго зданія для этой надобпости; до устройства же такового школа, вероятно, функціонировать не будетъ.»
Як бачимо, не проіснувавши й року, приміщення школи згоріло, і схоже вщент, так як йдеться не про відбудову, а будівництво нової.
Цікаво, про яку із шкіл згадується в «у насъ открыто на дняхъ сельское двухклассное народное училище» у 1902-му?
1903 рік. Школу для глухонімих будують, та все ж — дерев’яну.
Кореспондент «Киевлянина» в огляді новин про дороговизну найманих працівників на зборі врожаю, про страхування працівників паперової фабрики пише й таке:
«На месте сгоревшаго в прошломъ году зданія школы для глухонемыхъ строится ныне новое обширное двухэтажное деревянное зданіе, при чемъ предполагается къ осени закончить его и открыть въ немь занятія. Временно же школа помещается теперь въ несколькихъ наемныхъ квартірахъ.»
Слід зазначити, що в тогочасній україномовній газеті “РАДА” критично ставилися до навчання глухонімих дітей, позаяк навчання опиралось на знання російської мови, а діти здебільшого були україномовні, і після повернення в теж україномовне середовище мали певні трудності у спілкуванні.
Відомо, що священник Федір Яворський, син Мойсея Яворського, в 1914 році отримав знак попечительства першого ступеня про глухонімих, і в цей час школа ще існувала.
Джерело: ІнфоМалин
