Колекція, що виросла з дитячої любові й перетворилася на особисту історію. Усе — про дівчину, яка не уявляє свого життя без коней
Ще з раннього дитинства Вікторія Терещенко захоплюється кіньми. Але її пристрасть не обмежується прогулянками верхи — в кімнаті дівчини розмістилась справжня колекція іграшкових коней, яка налічує вже понад дві сотні експонатів.
Про це йдеться у сюжеті Суспільного Житомир.
Одинадцятикласниця з міста Малин на Житомирщині відкрила для журналістів частину свого особистого світу — кімнату, де полиці вишикувані фігурками коней, а стіни прикрашені кінними зображеннями. Як розповіла дівчина, любов до цих тварин з’явилася ще у дворічному віці й ніколи не зникала. Ляльки її не приваблювали — лише коники.
«Перші коники з’явилися, як каже мама, коли мені було приблизно два роки. Все дитинство пройшло з іграшковими конями. Ляльками не гралася — лише кониками. Досі не розумію, чому обрала саме коней. Приходила з дитсадка — дивилася мультфільм “Спіріт” про пригоди дикого мустанга Спіріта», — розповідає Вікторія.
Колекція вражає не тільки кількістю, а й різноманіттям. Тут — пластмасові й колекційні фігурки з мультфільмів, м’які іграшки, подарунки від друзів і родичів, а також екземпляри, привезені з подорожей. Частину коней дівчина зберігає у коробках, бо вже не вистачає місця на полицях.
«Де б ми не були, і бачили нового іграшкового коня, доводилося його купувати. Одного разу поїхали в “Парк Київська Русь”, де були виїзди на конях — емоції були неймовірні», — ділиться спогадами мама Вікторії.
Особливе місце в колекції посідає м’яка іграшка — кінь Йосип, подарований хрещеним. Саме з ним Вікторія любить засинати. Більшість інших фігурок імен не мають — виняток становлять лише персонажі з мультфільмів.
Захоплення іграшками з часом переросло в живий інтерес до справжніх тварин. Вікторія намагається не втрачати жодної можливості побути поруч із кіньми. Вона згадує випадок із дитинства, коли без страху підійшла до агресивної кобили.
«У десять років я підійшла до агресивної кобили у сусідів — спокійно погодувала її і не боялася. Мама тоді злякалася за мене і забрала. Коні взагалі ніколи не поводилися агресивно біля мене», — пригадує дівчина.
Вікторія розповідає, що добре розуміє поведінку цих тварин і знає, як поводитися поруч з ними. Один із таких випадків стався восени 2024 року в селі Райгородок, де вона перебувала у родичів. Під час прогулянки з друзями помітила, як кінь насторожився через різкий рух одного з підлітків.
«Тварина у відповідь притиснула вуха — це була ознака можливої агресії. Я побачила це і встигла попередити хлопця відійти», — каже вона.
Кататися верхи Вікторія пробувала неодноразово й кожного разу відчувала гармонію та спокій.
«Приємні спогади. Мені добре бути з ними. Відчуваю, що це моє», — ділиться дівчина.
Попри глибоку симпатію до коней, професійно пов’язувати з ними життя вона не планує. Каже, що в Україні складно реалізувати себе як берейтор — тренер або фахівець з догляду за кіньми. Тож наразі спілкування з тваринами залишається для неї хобі.
Колекцію дівчина планує зберегти й забрати із собою у доросле життя. У 2026 році, який за східним календарем вважається роком Вогняного Коня, Вікторія вірить у здійснення важливих планів — як у навчанні, так і у виборі майбутньої професії.
