Рашисти пошкодили понад сотню будинків, сім – знищені повністю
Любовичі – одне з сіл Малинщини на межі Житомирщини та Київщини, що упродовж кількох тижнів березня потерпало від постійних авіа- та ракетних ударів рф. Наразі місцева громада оговтується від пережитого та приводить до ладу оселі. Поліцейські працюють з тими, хто повертається до своїх домівок та застерігають усіх від прихованої небезпеки на навколишній території.
Як розповідають у Нацполіції Житомирщини, староста Любовицького старостинського округу Віктор Мельник розповідає, що у селі повністю знищено 7 будинків, а пошкоджено – понад сотні.
«Тут 4 км до Київської області і що там відбувалось сьогодні уже весь світ знає. Слава Богу, у нас люди живі – загалом у селі проживає 400 мешканців. Більшість вчасно евакуювали. Нині третій день з відповідною комісією фіксуємо та описуємо наслідки воєнних дій. Школу поруйнували, влучення в їдальню та майстерні», – каже Віктор Мельник.
Ольга Іванівна та Віктор Парфійович Савчуки не виїхали з села. У той день, коли поряд з їх будинком стався вибух, була вдома:
«Під час обстрілів ми ховались у підвалі у сусідів, а цього разу не встигли туди. Забігли у ванну кімнату і попадали. Чую: неподалік один, два, три… Думаю, ну все – закінчили… Зібрались виходити з будинку, щоб глянути, чи не горить ніде. Аж тут просто поряд бахнуло – ми попадали, уже у коридорі. Усе летить, свистить. Добре, не встигли надвір, бо у сусіда вибуховою хвилею підняло порізані колодки дров і вони розлітались наче сірники… На щастя, нічого не зайнялось».
Подружжя уже згодом побачило, що від сусідського будинку залишилась лише фасадна стінка – усе інше було миттєво зруйновано, просто у двох метрах від оселі з’явилась величезна вирва діаметром до 10 м. Власники на той момент встигли евакуюватись: жінка з дітьми виїхала в західні області, а чоловік переселився до родичів в інше село, час від часу наглядаючи за своїм господарством.
У будинку подружжя Савчуків розвернуло стіну, знесло дах та повибивало вікна. Але вони переконані: головне, що ніхто не загинув.
«Будемо живі – будемо краще цінувати життя, бо зрозуміли, що то таке життя насправді», – каже Віктор Парфійович.
«Якщо вижили, значить, усе добре, – додає Ольга Іванівна. – А будинок поладимо».
Ще одна жителька села, 85-річна Ольга Ничипорівна Саченко, згадує про лихоліття ще Другої світової. І зітхаючи, каже, що вдруге в житті побачила війну.
«Ми вирішили, що Бог дасть, те й буде… Я була в хаті, як ляпнуло, вискочила, а мене приглушило… Вікна на землі, рами на землі, двері заклинило, замка перебило… Ту войну за матір’ю бігала, а це дожила до цієї», – каже жінка.
Зі старостою та жителями громади спілкується і дільничний інспектор Ігор Дейнеко. Офіцер уточнює, чи в оселях, власники яких були змушені виїздити, а нині повертаються, не відбулось крадіжок чи інших кримінальних діянь, а також застерігає від необачності та походів до лісу найближчими тижнями. Навколишня територія ще містить у собі приховану небезпеку.
