«Ми таки створюємо ветеранський простір заради самого простору, чи все-таки заради ветеранів?»
Рішення про створення у Малині комунального «Ветеранського простору» ухвалили після тривалого обговорення у сесійній залі. Водночас частина ветеранів і військовослужбовців громади вважає, що головної розмови так і не відбулося — безпосередньо з людьми, для яких ця установа має працювати.
Ветеран і чинний військовослужбовець із Малина Михайло Назарук у коментарі MALYN.MEDIA каже: перед голосуванням міська влада мала з’ясувати реальні потреби ветеранів, провести ширше обговорення та пояснити, яким буде практичний результат роботи нової установи.
«Ми робимо ветеранський хаб заради ветеранського хабу, а не заради ветеранів. Перед тим як ухвалювати таке рішення, треба було з’ясувати, скільки у громаді ветеранів, які в них потреби і що саме вони хотіли б бачити в цьому просторі», — говорить Михайло Назарук.
«ЗА КІЛЬКА РОКІВ МЕНЕ ЖОДНОГО РАЗУ НЕ ЗАПИТАЛИ, ЩО МЕНІ ПОТРІБНО»
Михайло має статус учасника бойових дій і продовжує службу після тяжкого поранення. За його словами, за кілька років служби та після отримання статусу ветерана представники громади жодного разу системно не запитували, якої допомоги він потребує.
«Якщо рахувати від моменту, коли я отримав статус УБД, то минуло вже близько двох років. Три роки я воюю. Але за весь цей час мене жодного разу ніхто в Малинській громаді не запитав: ти ветеран, можливо, тобі щось потрібно? Коли я приїхав після поранення і подавав документи на допомогу, ніхто теж нічого не запитував. Просто сказали подати документи й чекати рішення», — розповідає військовослужбовець.
Нагадаємо, рішення про створення комунальної установи «Ветеранський простір» депутати ухвалили 31 липня під час 88-ї сесії Малинської міської ради. За нього зі змінами проголосували 19 депутатів і міський голова, двоє депутатів утрималися.
Установа має надавати ветеранам і членам їхніх родин інформаційно-консультаційну, правову та психологічну допомогу, сприяти фізичній реабілітації, професійній адаптації та переходу від військової служби до цивільного життя.
Місцем розташування простору визначили будинок 38-Б на вулиці Чорновола. Також передбачена робота мобільної групи для сільських населених пунктів громади та віддалених районів Малина.
На думку Михайла Назарука, перед створенням окремої установи міська влада мала зібрати інформацію про кількість ветеранів у громаді та їхні першочергові потреби.
Окрему увагу, за його словами, потрібно було приділити людям із тяжкими пораненнями, ампутаціями, а також тим, хто зараз проходить лікування або реабілітацію.
«Треба було створити групу або хоча б провести опитування: скільки в нас ветеранів, скільки серед них людей, які потребують першочергової допомоги. У громаді є люди з ампутаціями, є тяжкопоранені. Спочатку треба зрозуміти, що потрібно саме їм, а вже потім вирішувати, яким має бути цей простір», — каже Михайло.
Він наголошує, що потреби ветеранів можуть суттєво відрізнятися. Одним необхідний супровід під час оформлення документів, іншим — лікування, реабілітація, психологічна підтримка або допомога з поверненням до цивільного життя.
Сам Михайло каже, що не бачить для себе потреби просто відвідувати окремий хаб чи спортивну залу. На його думку, це ще раз свідчить про необхідність спочатку запитати самих ветеранів, які послуги їм справді потрібні.
«Мені, наприклад, узагалі незрозуміло, навіщо мені окремий хаб. Якщо потрібен спортзал, я можу піти у звичайний. Можливо, іншим ветеранам потрібні зовсім інші речі. Тому спочатку потрібно було провести опитування і дослухатися до їхньої думки», — пояснює військовослужбовець.
«ПРОСТОРУ ЩЕ НЕМАЄ, А ПОСАДИ ВЖЕ ПЕРЕДБАЧИЛИ»
Під час сесії депутати також обговорювали штат майбутньої установи. У початковому проєкті передбачали вісім посад: директора, заступника директора, головного бухгалтера, трьох фахівців із супроводу ветеранів, інструктора з фізичної реабілітації та тренера з адаптивного спорту.
Однак рішення ухвалили зі змінами. У міській раді повідомили, що на першому етапі установа працюватиме з мінімально необхідною кількістю працівників. Остаточний штат має стати відомим після оприлюднення затвердженого рішення.
Михайло Назарук вважає, що спочатку громада мала отримати чітке пояснення, які саме послуги надаватиме простір, скільки ветеранів планують охопити та які завдання виконуватиме кожен працівник.
«Простору ще немає, а вже говорять про посади й зарплати. Спочатку треба пояснити, що ці люди будуть робити, скільком ветеранам допомагатимуть і який буде результат. Бо зараз складається враження, що посади створюють раніше, ніж визначили реальний зміст роботи», — говорить він.
Військовослужбовець також порушує питання пріоритетності бюджетних витрат. На його думку, громада мала б пояснити, чому створення нової комунальної установи зараз є доцільнішим за адресну допомогу пораненим військовим, ветеранам або підрозділам, у яких служать жителі громади.
Як приклад Михайло наводить власний досвід отримання допомоги після поранень. За його словами, рішення про виплату йому ухвалювали близько місяця, а загальна сума допомоги за два поранення становила п’ять тисяч гривень.
«Я не кажу, що міська рада мені щось винна. Але мої побратими в інших громадах після поранень отримували близько 20 тисяч гривень одноразової допомоги. У Малині рішення щодо моєї виплати розглядали близько місяця і за два поранення виплатили п’ять тисяч. А рішення про створення нової установи та її утримання ухвалили дуже швидко. Саме тому виникає питання пріоритетів», — каже військовослужбовець.
За словами Михайла Назарука, інформацію про зустріч щодо створення простору поширювали у ветеранській групі. Однак далеко не всі військовослужбовці й ветерани могли до неї долучитися.
Частина людей продовжує службу, інші перебувають на лікуванні, проходять реабілітацію або відновлюються після поранень. Тому, вважає він, обговорення потрібно було проводити у кілька етапів і передбачити можливість надати пропозиції дистанційно.
«У мене інколи є можливість вирватися зі служби, а інколи — немає. Хтось лікується, хтось проходить реабілітацію, хтось ще служить. Усі не можуть з’їхатися в один день. Можна було дати більше часу, зібрати пропозиції, провести опитування чи кілька зустрічей, щоб долучилося більше людей», — пояснює Михайло.
За його словами, активні учасники ветеранської спільноти, у якій він перебуває, переважно критично оцінювали спосіб створення установи. При цьому Михайло наголошує: йдеться не про заперечення допомоги ветеранам, а про відсутність повноцінного діалогу.
«У ветеранському чаті серед тих, хто активно висловлювався, я не бачив аргументованої підтримки саме такого формату. Основне невдоволення було в тому, що людей фактично поставили перед фактом. Якщо це простір для ветеранів, то вони мають хоча б сказати, що хотіли б там бачити», — говорить він.
Михайло також переказує слова своїх товаришів, які були присутні на обговоренні. За його словами, критичні запитання там сприймали негативно.
«Мені розповідали, що коли люди ставили незручні запитання, у відповідь могли почути: “Ти що, засланий?”. Але критика не означає, що хтось проти ветеранів чи проти допомоги їм. Люди просто хочуть розуміти, навіщо витрачаються кошти і який буде результат», — зазначає військовослужбовець.
«НЕ ПОТРІБНО ВИГАДУВАТИ ВСЕ З НУЛЯ»
На думку Михайла Назарука, перед створенням установи громада могла б проаналізувати досвід ветеранських центрів, які вже успішно працюють в інших містах.
Йдеться про простори, що мають практичні результати у роботі з пораненими, родинами військових, працевлаштуванням, реабілітацією та психологічною підтримкою.
«Можна знайти ветеранський хаб, який уже має хороші результати й відгуки, звернутися до його команди та запитати, як вони працюють. В Україні вже є практика, яка показує результат. Не потрібно вигадувати все з нуля — можна дізнатися, які помилки були на початку і що справді потрібно ветеранам», — говорить Михайло.
Він також вважає, що до підготовки концепції простору варто було залучити самих ветеранів, військовослужбовців, фахівців із реабілітації та соціального захисту.
Результатом такого обговорення мали б стати чіткий перелік послуг, бюджет, критерії ефективності та зрозумілий порядок добору працівників.
«Я не кажу, що ветеранський простір узагалі не потрібен. Але спочатку треба зрозуміти, для кого і навіщо його створюють. Зараз це виглядає так, ніби створюють хаб заради самого хабу, а не як відповідь на конкретні потреби ветеранів», — підсумовує Михайло Назарук.
Історія зі створенням «Ветеранського простору» знову порушує ширше питання про те, як у Малині ухвалюють рішення, що стосуються окремих груп громади. Навіть корисна ініціатива ризикує викликати недовіру, якщо спочатку визначають формат, штат і приміщення, а вже потім пояснюють це людям, для яких усе створюють.
У випадку з ветеранським простором головним випробуванням стане не саме відкриття установи, а те, чи зможе вона відповідати на реальні потреби ветеранів, а не лише існувати як ще одна комунальна структура.
