Днями 19-річна спортсменка виборола бронзу на Чемпіонаті світу, а у червні взяла золото на Чемпіонаті Європи
Талановита мешканка Малина Вікторія Слободенюк у спорті понад 10 років. Коли їй було 9, батько привів її на заняття з вільної боротьби. Зараз Віці — 19 і тільки за це літо вона привезла два призових місця із чемпіонатів Європи та світу – золото та бронзу. Останній відбувся днями у Йорданії.
Про те, як пройшли змагання, що допомагає їй впевнено вигравати та як виглядають будні Вікторії поза спортом – в інтерв’ю MALYN.MEDIA.
ПРО ПІДГОТОВКУ ДО ЧЕМПІОНАТІВ
— Вікторіє, насамперед вітаємо вас з перемогою! Без пафосу, але вся Малинщина, та й Україна вами гордиться. Ви вже повернулися з Йорданії?
— Дякую. Так, я вже в Україні. Відходжу від дороги, яка загалом зайняла понад 40 годин, оговтуюся і повертаюся до свого звичного життя.
— Розкажіть про те, як ви готувалися до змагань?
— Я постійно тренуюся у Малині. Але перед виїздом за кордон, на чемпіонати, збираємося на тренувальні з’їзди у Конча-Заспі, під Києвом. Туди з’їжджаються спортсмени зі всієї України, які допомагають нам готуватися до міжнародних змагань.
— Що найважче під час підготовки?
— Посилені підготовчі тренування. Я вже, мабуть, звикла, а от спортсмени, які тільки вперше починають їздити на збори, трохи втомлюються від двох щоденних тренувань і зарядки.
Взагалі графік тренувань складають тренери збірної і він зазвичай досить потужний. Хоча є дні, коли заплановане лише одне тренування або лише сауна. Маємо також один день на тиждень вихідного — тоді дозволяю собі трохи волі, і щоб морально перезарядитися, їду у Київ. У мене на кожен збір із собою є плаття і каблуки (сміється, – ред.)
— Тобто, попри такий вольовий вид спорту, ви любите дівчачі дрібнички.
— Так. І постійно собі нагадую, що я дівчинка. Туфлі та плаття вожу із собою також на чемпіонати. Одягаю, звісно, після змагань. У мені легко поєднуються Віка-борчиня і 19-річна Віка, якій хочеться себе потішити гарними образами.
«ПЕРЕД ПОЄДИНКАМИ ВКЛЮЧАЮ У НАВУШНИКАХ ЗАПАЛЬНІ ХІТИ ШАКІРИ»
– А як загалом вам Чемпіонат світу, з якого ви тільки повернулися?
– Не дуже сподобалося. У перший день приїзду ми одразу отруїлися. Східна країна, акліматизація – все це обернулося температурою, слабкістю і так далі. Важка поїздка. Та й добиралися в Йорданію ми 43 години. Спочатку автобусом до Варшави, потім літаком до Стамбула і вже зі Стамбула до Йорданії.
— Результатом задоволені?
— Звичайно, хотілося б краще. А так — можна сказати, що одна помилка з китаянкою вирішила весь розвиток сутички. Якби цієї помилки не сталося, то я вважаю себе сильнішою від суперниці і точно перемогла б. Але помилки є, на них вчаться і це нормально.
— Але це вже друга перемога за літо. Ви молодець! Що допомагає вам досягати таких результатів?
— Найголовніше — підтримка тренера, батьків та друзів. Також перед поєдинками включаю собі у навушниках якісь запальні хіти Шакіри — дуже заряджає.
— До речі, ваш тренер — Олександр Ткачук — веде вас від самого початку і до тепер?
— Так. Я дуже вдячна йому за психологічну підтримку. З ним я навчилася не боятися. Бо раніше, коли була маленька, дуже хвилювалася за результат, і це мені заважало. Тепер перед поєдинком ми завжди з тренером розбираємо психологічний портрет суперника. І це помагає та працює.
Звісно, рідні також вболівають за мене. Батько, який привів мене на змагання, також майстер спорту України з греко-римської боротьби. Раніше він також їздив зі мною на змагання, але потім тренер заборонив, бо батьки зазвичай нервують, і цей стан передається дітям.
– А де ви, до слова, зараз навчаєтеся?
– Вчуся на заочній формі у Київському університеті фізичної культури і спорту, Перейшла на третій курс.
– Вікторіє, а як нині сприймають росіян та білорусів на міжнародних змаганнях?
– На Чемпіонаті Європи Іспанія просто не допустила росіян на змагання, а от на Чемпіонаті світу вони брали участь, але під нейтральним прапором. Руку не потискали, це було дозволено і наперед домовлено. Звісно, українці хотіли б і наполягають, щоб їх зовсім не було на подіях такого масштабу, але не все залежить від нас…
«КОЛИ НЕМАЄ ТРАВМ, — ХОДЖУ НА ТАНЦІ»
— Цікаво, а як виглядають ваші будні поза спортом?
— Режиму особливого у мене немає. Можу прокинутися о 8:00, а можу спати і до 12:00. Все як в людей (сміється, – ред.) Звісно, якщо я на змаганнях, то там дотримуюся розпорядку. А в інші дні — живу як всі. Зараз мешкаю лише з татом, мама за кордоном, тому на мені сніданок і всі хатні справи, довго не поспиш (сміється, – ред.)
— А чим захоплюєтеся окрім боротьби, змагань і чемпіонатів?
— У вільний час, коли немає травм, — ходжу на танці. Подобається щось на кшталт зубми, танців на каблуках. Але можу танцювати все, тому що досить пластична.
— Вікторіє, а про що мрієте найбільше?
— Все просто: мрію про олімпійське золото. Знаю, що рано чи пізно виборю його, тільки треба трішки зачекати.
— Що ж — бажаємо вам якнайшвидших та якнайбільших перемог. А головне: завжди мати мотивацію рухатися далі, незалежно від зайнятих місць.
— Дякую! Хай так і буде.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
