У свої 30 років Ольга Якимович виховує трьох дітей та разом з чоловіком успішно керує мережею популярних закладів
Напевне кожен, хто випадково чи зумисно бував у кав’ярні «Michelle» у Малині, залишався приємно враженим сервісом, дизайном та рівнем закладу. Тут затишно, смачно, стильно. А позиції у меню зможуть вдовольнити смаки навіть найбільш вибагливих гурманів.
За усім цим вже кілька років стоїть Ольга Якимович. Свою першу «кавову точку» вона відкрила у 22. Це було вісім років тому. Сьогодні їй вдалося успішно розширитися до кількох таких локацій і навіть до повноцінної кав’ярні. Та, що найцікавіше, на цьому вона не збирається зупинятися та сміливо анонсує відкриття нових закладів.
Про кавовий бізнес у Малині, смаки жителів, підтримку військових та плани на майбутнє – в інтерв’ю MALYN.MEDIA з Ольгою Якимович.
ЧОМУ «MICHELLE»
– Олю, ви народилися і росли у Малині. І, на відміну від багатьох однолітків, залишилися тут жити та розвиваєте бізнес. Я так розумію, що мегаполісами ви не марили?
– За освітою я бухгалтер. Свого часу я навіть жила у Києві чотири роки. До слова, працювала тоді у Фокстроті. Але у 2014-ому мала потребу повернутися у рідне місто. І все якось так закрутилося-завертілося, що про інші точки на карті навіть й не думала.
– А що вас привело у власну справу? Ви ж тоді були зовсім юною – якихось 22 роки, а ви вже при власній справі.
– Після чотирьох років роботи у Фокстроті найманим працівником, розуміла: більше так не хочу. Почала думати, чим себе можу зайняти… Згадала, що раніше дуже рано прокидалася і завжди у Києві дорогою на роботу купувала каву. Тоді цей бізнес тільки починав набирати обертів. Задумалася, що у Малині такого ще немає, і чому б не відкрити щось схоже. Так з’явився мій перший «острівець» у Фуршеті, площею орієнтовно «метр на півтора». Зараз, мабуть, вже й не кожен згадає.
– У вас на той час були конкуренти?
– Ні. Я була у цій ніші першою. Тоді у Малині обмежувалися кавою з автоматів та розчинними напоями. У мене ж була вже кавомашина і широкий асортимент зерен.
– Як відважилися на окремий повноцінний заклад?
– У 2016-ому завагітніла, а у 2017-ому у нас з чоловіком народилася донечка. Ця подія підштовхнула мене подумати про розширення. Розуміла, що вдома сидіти я не зможу, мені потрібен рух і розвиток. Але і баристою не зможу бути з очевидних причин. Так я поступово ростила у собі директорку (сміється, – ред.)
Спочатку ми відкрили перший «Michelle», а тоді й другий, у 2019-ому, – у парку.
– А чому назвали «Michelle», до речі?
– Оскільки, власне, донечка стала причиною нашого розвитку, то вирішила присвятити назву саме їй. Якби не вона, я б, мабуть, досі працювала собі у Фуршеті: мені там було комфортно, мала постійних клієнтів. Але захотілося більшого.
Донька спала у колясці, а я намагалася керувати. Зараз моїй Мішель 5 років і я радію, що вибрала саме таку назву. Це дуже мило, як на мене. Взагалі з чоловіком ми виховуємо троє доньок – Валерію, Мішель і наймолодшу Емілі.
«ЗАМАХНУЛАСЯ» НА ВИЩИЙ РІВЕНЬ
– Ваші заклади абсолютно не вписуються в уявлення про заклади в малому місті. Впевнена, у такі залюбки ходили б у Києві чи Львові.
– Дякую! Насправді я дуже трепетно ставлюся до кожного відгуку, який чую, тому що горю, живу і марю своєю роботою. Коли ми тільки-тільки починали, роздумувала, яким мав би бути заклад, щоб я захотіла туди прийти. Щоб мені там подобалося. І найголовніше – я хотіла, щоб люди сюди поверталися.
Так, я чи не вперше в Малині «замахнулася» на панорамні вікна, на інстаграмний дизайн та на той затишок, який би насамперед влаштовував мене, а тоді – вже й усіх наших клієнтів.
Багато працювала, оцінювала, зважувала. І так крок за кроком облаштовувала наш кавовий куточок.
– У вас одразу були свої клієнти чи доводилося завойовувати клієнта, прищеплювати смаки?
– Ми знайомили з різновидами кави, якщо так можна сказати. Це питання не одного місяця, чи навіть року. Але якщо людина спробує доброї кави, то повірте – їй буде дуже складно знову повернутися до чогось примітивного.
Без пафосу, але це десь так само, коли власники айфонів, як правило, не купують більше гаджетів на андроїдах. Тут і про звичку, і про комфорт, і про нові запити, нові смаки.
– Сьогодні ваші заклади на тому рівні, до якого ви прагнули?
– Завжди є куди рости, але, думаю, ми молодці. Взагалі я намагаюся орієнтуватися на різні категорії, на різний вік. Хтось хоче какао, комусь смакує чай, дехто зупинить свій вибір на міцній каві, а комусь до смаку – капучино чи лате. Тобто ми намагаємося вгодити кожному і пропонувати широкий вибір напоїв.
У нас є натуральні чаї, які ми першими почали пропонувати у Малині. Я навіть помічаю, що цю тенденцію перехопили інші заклади. І вважаю це успіхом, бо якщо тебе повторюють, то ти на правильному шляху.
– Ви ще працюєте у колаборації з піцерією «Пульчинелла». Розкажіть про вашу бізнес-дружбу.
– Взагалі ми з Артемом знайомі ще з дуже далеких шкільних років. Від 2019-го нам вдалося успішно об’єднати наші зусилля. Я тоді розуміла, що матерям, які гуляють з дітьми, треба місце, де можна перекусити, а не бігти додому, щоб нагодувати малечу. Піца і картопля фрі – може для цього підійти. І десь вгадала, бо саме такий формат працює і виправдовує себе. Дуже задоволена співпрацею з Артемом і щиро вболіваю за його бізнес також.
РОЗБОМБЛЕНІ ЛОКАЦІЇ ТА ЛІТРИ КАВИ ДЛЯ ЗСУ
– Скільки людей сьогодні працюють у вас?
– На даному етапі – шість. Чотири у парку, і двоє у центрі. Під час війни одного закладу не стало – того, що біля «Соборного» на зупинці. І в домі культури в нас була точка, теж постраждала, але поки не плануємо повертатися туди. Загалом до 24 лютого малинці могли пити нашу каву на п’ятьох локаціях, сьогодні працює лише три: два заклади і острівець на ринку.
– А як ви, до речі, зустріли війну?
– У переддень війни у нас якраз була максимальна закупка усього товару. І, що головне, все прийшло. Навіть торти… Звісно, спочатку перелякалися, потім посиділи у бомбосховищі, а тоді вирішили, що хлопцям з тероборони, із ЗСУ точно потрібна кава (сміється, – ред.) І почали працювати для них.
Як тільки відкрилися, до нас одразу почали приходити волонтери з термосами, з ящиками. Для ЗСУ готували каву, заварювали літрами чаї. Мій чоловік також підключився, шукав тару для напоїв.
Потім 5 березня він сказав мені: треба вивозити дітей. І ми з мамою та доньками поїхали на Франківщину. Спитала дівчат, чи готові вони працювати. Дехто, звісно, евакуювався, але не всі. Наші працьовиті бджілки Леся і Аліна прожили на роботі фактично увесь найгостріший період. Ми жартома називали їх «бойовими подругами». Бо тоді у місті жінок майже не було, а вони таки залишилися.
– Олю, а ви взагалі з чоловіком ведете цю справу?
– Так, працюємо разом. Але у кожного свої обов’язки. Я більше відповідаю за персонал, за товар. А він у нас по логістиці та інших моментах, де треба чоловічих рук.
– Але ви власниця, правильно?
– Так, офіційною власницею є я. Але ми разом створюємо дизайни. Допомагає також моя мама — вона в мене ландшафтний дизайнер. Також мама допомагає нам з вихованням дітей.
– Яка ситуація з цінами? Вони стрімко ростуть усюди. Ваші заклади – не виняток…
– Так, на жаль. Якби ми не хотіли, але не можемо втримати ціни, якщо зростає собівартість. Тому інколи прайс змінюється по два рази на місяць. Як буде далі – сказати важко. Чи є межа – напевно, є. Намагаюся на цьому не зациклюватися, а робити свою справу. Бо якщо так «навантажити» себе негативними думками, можна не впоратися з емоціями.
– Знаю, що ви досі також підтримуєте військових.
– У наших закладах є спеціальна «опція» – «підвішена» кава для ЗСУ. Як це працює. Будь-який відвідувач нашого закладу може пригостити чашечкою кави військового чи навіть кількох військових. Для цього оплачує напій, ми це все фіксуємо і пізніше, коли до нас приходять захисники, готуємо для них оплачені позиції з меню.
До слова, наші захисники, як правило, навіть відмовляються, кажуть, що в силах самі оплатити. Спочатку ми намагалися не вмовляти, але коли стікерів назбиралося дуже багато, кажемо: коштів не беремо, мусите кавувати безплатно, бо образимося (сміється, – ред.) У нас також розміщені інформаційні банери про збори коштів місцевими волонтерами. Самі ми зборами не займаємося.
ПРО НОВІ ЗАКЛАДИ, ЯКІ ЗДИВУЮТЬ
– Олю, поділіться на завершення своїми планами. Чим будете тішити малинців найближчим часом?
– Ще ніхто майже не знає – ви будете одним з перших, але ми плануємо знову розширятися. Зокрема, невдовзі у Малині відкриємо ще один заклад. До слова, саме там хочемо використати вже імена усіх трьох наших доньок.
– Інтригуєте. Це буде також кав’ярня?
– Так… Але привідкрию трохи завісу – це буде щось абсолютно нове! Окрім цього, у парку ми плануємо облаштувати власну кухню і власну пекарню. Запевняю – буде не менш смачно і затишно, ніж це є зараз! А, може, навіть й краще. Надіюся, що мешканці оцінять.
– Що ж – успіхів вам! Хай жодні перепони не зупиняють ваші амбітні плани.
– Дякую. І вам усього найкращого.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО