Сьогодні для нас є звичним пряме сполучення з Києвом — пряме, як стріла. І здається, що так було завжди
Але ж ні — відома «Варшавка» побудована лише у 70-х роках минулого сторіччя. Звідси постає логічне запитання, а як їхали на Київ автомобілем?
Якщо подивитися у дозалізничну епоху, то Малин оминали пожвавлені торгові шляхи. Найважливішою транспортною артерією поблизу була «военно-транспортная дорога Радомисль – Іванков» і трималася вона річки Тетерів десь до села Веприн, далі Бухтєєвка, Стасєва, де перетинала Іршу, Заруддя, і на Іванків.
До слова, на момент будівництва Києво-Ковельської залізниці радомишляни хотіли змістити «разъезд Иршу». Наполягали на тому, щоб зупинка була не там, де вона є нині (так було запроєктовано), а саме на перетині з трактом — на декілька кілометрів змістити в бік Києва, ближче до села Бухтєєвка (нині Садки).
Про це можна прочитати в одному з номерів «Киевлянина».
«Возбудили ходатайство объ устройствѣ станціи для принятія пассажировъ и грузовъ въ ближайшемъ отъ города пунктѣ дороги, именно на 83 верстѣ ея, близъ д. Бухтѣевки. Устройство этой станціи казалось и возможнымъ и желательнымъ въ виду того соображенія, что Радомысль съ его развитою торгово-промышленною жизнью представляетъ собою такой крупный питательный пунктъ, какого Кіево-Ковельская дорога не имѣетъ на всемъ своемъ протяженіи отъ Кіева до Ковеля, — пишуть в газеті, — гдѣ желѣзная дорога пересѣкается большой военно-транспортной дорогой, идущей на мм. Иваньково и Чернобыль…»
І знову ж таки, до слова, подібна ситуація була і в Малині — всі розраховували, що станцію облаштують на перетині шляху Радомисль-Овруч, але маємо там, де маємо.
Про це можна прочитати тут — Малинські хроніки: «Небезъинтересныя подробности усройства вокзала Малинъ»
Та повернемося до нашого питання — як їхали на Київ? Як везли, до прикладу, найкращу свиноматку чи то корову рекордсменку на ВДНГ? Очевидно, що не поїздом…
Згадаємо забутий топонім «Старочоповицька дорога» (або: стара Чоповицька дорога), яка виринає з полів у Малині в мікрорайоні ПМК, та згадаємо «Старолюбовицьку дорогу», яка загубилася в полях за Українкою, та відновилася у назві вулиці села Любовичі — Старолюбовицька.
Це і був шлях на Київ. З Коростеня на Чоповичі, з Чопович на Малин, з Малина по вулиці Українських повстанців та Романенка, перетнувши поблизу Малинівки залізницю, полями на Любовичі. З Любович через село Заруддя, яке залишається дещо з боку, на Кухарі, перед якими ця дорога зустрічалася із згаданою «Радомисль–Іванків», ну і Іванків. З Іванкова на Димер і далі через Новопетрівці й Пущу Водицю на Київ.
Як бачимо, шлях був неблизький, але по дорогах з твердим чи умовно твердим покриттям — в «доваршавські» часи це був найкращий варіант.
Інший варіант — через Радомишль на Брест-Литовську дорогу. Але схоже, що лівобережжя Ірши трималося вищезгаданого шляху через Іванків.
Читайте також — Під час війни німці будували дорогу Радомишль – Малин
Звичне нам пряме сполучення було організоване лише в 70-х роках. Почали будувати «Варшавку» у 1970-році, тож минулого року була кругла дата — 50 років. Лише 50 років! Варто зазначити, що дорога в першу чергу планувалася не для «народного господарства», а як частина системи військового блоку «Варшавський договір», тому й «бетонка» — і дорога, і злітна смуга, і казна що.
Зустрівся ще з таким явищем, що співрозмовники відмовляються вірити у те, що «Варшавки» не існувало. Саме так.
Якщо описати шлях, як його описано — аж через якийсь Димер — не вірять. Тому додам американські карти, які вже давненько є в мережі. Їх умовно називають «картами США часів Холодної війни». За основу взято карти РККА 30–40 років, але оновлені в 1950-х роках, секретною на той час, зауважу, інформацією.
Варто також відмітити, що американські «лазутчики» не завжди добросовісно працювали, бо на картах можуть бути дороги позначені, як діючи, хоч вони не добудовані, і ніколи вже не добудуються. Та це не міняє колишній «курс» на Київ.
