Шляхи Василя Демченка

У продовження теми храму РПЦЗ у Малині

Отець Василь, в миру Василь Демченко, постать знакова для нашого міста, та неоднозначна… Хай спочиває з Богом. Але щоб зрозуміти ситуацію, яка склалася, треба поглянути на його «церковні» шляхи.

За свідченням Василя Федоренка, все починалося з УАПЦ. Про це він якось писав в одній соцмережі, яка вже відійшла у засвіти.

«В 1990 році, ми, Рухівці, зокрема, я В. Федоренко, В.Олексієнко (депутати рад), голова району (??) І.Стрільчук та Тужик Микола, спромоглись викупити під МП «Сяйво» це аварійне приміщення колишнього РАЦСу. В тому приміщенні, за тією ж адресою зареєстрували громаду УАПЦ та під носом тодішньої комуністичної влади пів року проводили богослужіння з отцем Ігорем з Києва. Коли священник перейшов до Філарета, ми втратили священника. Звертались офіційно до Філарета, але нам відповіли, щоб шукали на місці собі священника, який перейшов би до УПЦ КП. Але ніхто не погоджувався! У зв’язку з тим, що була загроза знесення аварійної будівлі, то ми погодились на прохання баби Горпини і віддали приміщення о. Василю. Я ще деякий час там постійно допомагав».

Справді, не могли ж рухівці приставати до будь-якої московської церкви?!

Але якось так і пристали до УПЦ (МП).

Храм будували всім світом. І комуністи, і націоналісти, і всі підприємства міста.

«У 1992 році в м. Малині була створена Свято-Покровська парафія Житомирської єпархії Української Православної Церкви, що діяла на підставі статуту, ухваленого парафіяльними зборами від 18 серпня 1992 року та зареєстрованого у виконавчому комітеті Житомирської обласної ради 8 вересня 1992 року», — витяг із судової справи.

У 2001 р. архієпископ Овруцько-Коростенський УПЦ Віссаріон відсторонив від служіння Василя Демченка, який у 1992 був призначений настоятелем Свято-Покровської парафії, та призначив настоятелем Св. Покровської парафії Миколу Дащука.

Віссаріон відсторонив отця Василя начебто за п’янство. Зі свого боку Василь Демченко заявив, що з нього вимагали кошти, які треба було передавати «вгору», але він все витрачає на будівництво храму.

Очевидно, що ці дві причини могли поєднатися. Формально за п’янство, бо любив таки панотець хильнути та постати перед очима громади в непристойному вигляді. Неформально — хто зна…

Що далі? Частина громади не сприйняла нового настоятеля та виявила бажання перейти у підпорядкування Кримської єпархії Руської Істинно-Православної Церкви, правонаступником якої на даний час є Одеська єпархія Руської православної церкви закордоном.

Таким чином з однієї парафії утворилося дві з різними підпорядкуваннями.

«На підставі протоколу зборів та погодження керуючого Кримською єпархією РІПЦ єпископа Агафангела у 2002 році Свято-Покровська парафія Української Православної Церкви виявила бажання перейти у підпорядкування Російської Істинно-Православної Церкви (РІПЦ), що було реалізовано розпорядженням голови Житомирської облдержадміністрації від 14.03.2002 № 139», — витяг із судової справи.

Варто звернути увагу, що в одному офіційному документі є й «руська», є і «російська». Нині в дискусіях використовують цю гру слів, мов руська — то не російська. Та достатньо поглянути на риторику ієрархів, щоб побачити: вона — російська.

Свято-Покровські церкви-сусідки 

Важко зрозуміти такий крок Василя Демченка і, чому він не торував шлях до Київського патріархату чи до УАПЦ, які були відверто проукраїнські, хоч і невизнані. Бо «істінно-русская православная церковь» недалеко пішла у напрямку «визнаності».

Очевидно, це було одноосібне рішення, чи рішення невеликої групи людей.

При розколі внесли зміни до статуту релігійної громади Української Православної Церкви (Св. Покровська парафія) м. Малина.

11.03.2004 року розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації Рижуком С. № 72 визнано таким, що втратив чинність п.3 розпорядження від 14.03.2002 № 139. Причиною стало те, що зміни та доповнення до статуту релігійної громади Української Православної Церкви (Свято-Покровська парафія) м. Малина були зареєстровані з порушенням чинного законодавства.

У зв’язку з чим, Свято-Покровська парафія залишилася у підпорядкуванні Української Православної Церкви, діючи як юридична особа на підставі зареєстрованого статуту, ухваленого парафіяльними зборами від 18 серпня 1992 року.

Решта частина громади об’єдналася у Свято-Покровську парафію, яка перебувала у складі Одеської єпархії Руської православної церкви закордоном без статусу юридичної особи з бажанням зареєструвати свій статут.

На час розгляду справи (2018 рік — ред.) розпорядження голови Житомирської обласної державної адміністрації Рижука С. від 11.03.2004 року № 72, яким скасовано розпорядження голови облдержадміністрації від 14.03.2002 № 139 про перехід Свято-Покровської парафії Української Православної Церкви м. Малина під юрисдикцію Російської Істинно-Православної Церкви, є чинним.

Варто зауважити, що РПЦЗ пройшло купу судових інстанцій, понад тридцять судових засідань, намагаючись легалізуватися на 100 відсотків у Малині. Проте це нагадує біг білки у колесі. Станом на 2020 рік суди продовжувалися, і поки РПЦЗ не закріпили у суді свої вимоги.

Тож маємо: церква, яка розташована у центрі міста, яка будувалася на кошти громади всього міста (навіть району, а то й всього земляцтва), сьогодні є у підпорядкуванні неканонічної РПЦЗ (Агафангела). Малинська громада у її складі — це три-чотири десятки осіб. Згідно з рішенням Європейського суду, церква належить громаді РПЦЗ.

Умовна легальність цієї громади забезпечується тим, що вона роками безперервно доводить свою законність у суді. Бо чому так довго судитися, коли все добре?

УПЦ (МП) декілька разів намагалася захопити храм силовим методом. Це було у 2012 році. Тоді все сприяло — влада регіоналів. Не вийшло. Десь перегнули палку.

У 2013 році з Демченком проводять «співбесіди» в прокуратурі й міліції.

Апогеєм запеклого протистояння став нібито підпал 22 грудня 2014 року житлового будинку, де проживав настоятель Свято-Покровської церкви РПЦЗ, протоієрей Василій.

Металевий контейнер — “штаб” УНСО. 2015 рік

У 2015 році знову спроба силового захоплення. Що цікаво, на захист храму від зазіхань московських попів стала УНА-УНСО(!!!).

«Певна річ, що в умовах війни із загарбниками, не може йти й мови про повернення до українського православного Храму московських попів, що роками вкладали у голови довірливих мешканців міста ідеї імперської держави та зневаги до української нації. Проте ж і РПЦЗ не є носієм українських вірувань в чистому вигляді… 

Ситуація дедалі ускладнюється і в зв’язку з важкою хворобою діючого настоятеля Церкви від РПЗЦ Василя Демченко та різким погіршенням стану його здоров’я останнім часом (через те, що невідомі спалили його будинок з усім майном, отець Василь потрапив до лікарні у край важкому стані), що унеможливлює виконання ним своїх церковних обов’язків.

Саме в зв’язку з вищевикладеним, а також, беручи до уваги численні звернення про допомогу від місцевих жителів Малинщини, і не лише тих, хто відвідує цю церкву, а й тих, хто в принципі не згодні з тим, що відбувається навколо Свято-Покровського Храму, УНСО розбереться в ситуації та прикладе всіх можливих зусиль для справедливого вирішення справи на користь громадян України», — заявляли УНСОвці.

Тоді знову збирали підписи, щоб йти до Філарета. Так і не дійшли.

У січні 2015 року Василь Демченко помер від інсульту. Хоронили на подвір’ї церкви. Не без конфлікту.

Могила отця Василія й все, що залишилося від його будинку

Ця історія триває вже двадцять років. У ній складно знайти кінці. І краю не видно.

У березні 2022 року храму дісталося від російських снарядів.

А у малинських фейсбук-групах поширюють повідомлення Агафангєла Пашковского про відбудову храму у Малині. Російською. І тільки. Наприклад:

«19 июля. В Покровском храме Малина восстановлено окно над боковым входом в храм. Также начаты реставрационные работы внутри храма…»

Коментарі:

«Відбудова завжди добре, однак расєйською мовою і невідомо під ким храм радості ніякої не викликає. Один сум».

«У нас у Малині як у приказці: “Собаки гавкають, а караван іде”. Поговорили, що на нашій скропленій кров’ю землі не може бути руської церкви, та й затихли. Влада мовчить, громада мовчить…все як завжди. Про горе, смерть, сльози надто швидко чи забули, чи “мене то стосується”? Тихо в Малині, слава Богу, то й добре. А що руську церкву руські побили, то дарма. Не будем згадувати. Відбудуємо і далі прославлятимемо руську віру…»

Для тих, хто хоче зрозуміти, хто такий митрополит Агафангел:

Інтерв’ю Митрополита Агафангела, РПЦЗ

А тим часом Віталій Кличко пропонує у Києві на місці пам’ятника Леніну поставити фонтан. Мовляв, енергетика погана, хай вода змиє…

Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини