Іронічне есе та серйозні запитання
Прошу перейменувати Малинський міський парк культури і відпочинку імені Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая у Парк пам’яті і скорботи імені Олексія Шостака.
До чого тут Олексій Шостак?
Вважаю, що він є родоначальником нового напрямку монументалістики в Малині — «Хочу так — так і буде». Хіба два камені на Соборній не доказ?
До того ж він був членом асоціації «Для друзів – порішаємо, для інших – закон».
Але зараз не про Шостака, хоч один раз згадаємо.
Почнемо огляд.
Одна колишня назва чого варта — парк імені Ленінського комсомолу, який герой 6 разів (по кількості орденів).
На вході меморіал героям Малинського партійно-комсомольського підпілля. Й атрибуту «партійно-комсомольського» він позбувся у 2016 році.
Далі Алея слави. Що тут сказати — це Пантеон загиблих: три сотні метрів скорботи, які виводять на ще одне сумне згадування — пам’ятник афганцям.
Повертаємо ліворуч.
Бачимо пам’ятний знак Героям Небесної Сотні.
До слова, оновлений фонтан також навіює тихий смуток — чорний мармур, синювате світло.
Зупинимося біля пам’ятного знаку Небесної Сотні. Де тут пам’ять? Несвідомі громадяни утворили променадну зону, а у свята ставлять торгові ятки та ще й смажать шашлики. Чи не яскравий приклад, щоби це все заборонити?
Йдемо далі, на іншу сторону ставків.
Пам’ятник невідомому солдату, могила Васі Мелещенка, пушка на постаменті, Курган слави. Який у цьому парку може бути відпочинок? Ви ще дискотеку організуйте…
Повертаємося через інший місток.
Саме тут Шостака згадаємо. Якось Олексій Григорович намагався ставки чистити, і схоже йому благодійники подарували купу відходів гранітного виробництва, і не якогось там, а саме ритуального. Привезли й вивалили на береги ставу декілька десятитонних машин. Цю «інсталяцію» трохи розгорнули туди сюди, але частки її так і залишилася нагадуванням живим — ніщо не вічне.
А он, нещодавно, встановили хрест на недобудованій «пам’яті ленінському комсомолу», який герой 6 разів. Саме на тому фундаментальному фундаменті мали бути встановлені муляжі нагород комсомолу.
Тепер, кажуть, буде меморіал Героям України.
Що цікаво, від встановленого хреста йде алейка, яка за сотню метрів впирається іншим краєм у щойно збудовану хатинку сповідальню на три персони. Конфесійну приналежність поки не встановлено.
Тож, де смерті, а де культура і відпочинок?
Ще раз прошу розглянути це питання, винести на всенародне обговорення, щоби цій царині смутку, міському парку, надати відповідну назву — Парк пам’яті і скорботи. Заборонити сміх, розпивання кави, демонтувати невідповідні елементи — дитячий та спортивний майданчики.
І на завершення серйозні запитання.
Невже в цьому наче достойному місті не знайдеться достойного місця для достойних людей?
Невже кращі місця треба розпродувати під комерцію, а пам’ять непоєднувано складувати, як на кладовищі?
Невже пан градоначальник і його свита не бачать гротескність цього дійства?
Невже цю тему треба перетворити на гру амбіцій та політичної доцільності?
І якщо новий мер не тінь Шостака, то мав би зупинити цей процес, оглянутися та подумати, і, можливо, прийняти непопсове рішення?
І цікаво, хто й кого переміг в цій історії?
