Хочу трішки уголос поміркувати про наші Майдани
В аналітиків, журналістів, політиків, активістів часто зустрічаються вислови:
«Ой, народ вийде на другий Майдан»
або
«Влада поводиться нечемно, люди збунтуються на третій Майдан».
І т.д.
Тобто відсутня притомна хронологія. Причини різні.
Наприклад, промовець надто молодий і не враховує перший Майдан, взагалі не знає про нього.
Або автор висловлювання духовно і ментально дозрів до осягнення сенсів одного чи двох Майданів.
Або людина мислить у вузькому радіусі й не здатна з різних причин побачити, як явища і події пов’язані між собою.
А насправді Майданів було три.
Перший. Революція На Граніті. Осінь 1990 р.
Другий. Помаранчева Революція. Осінь 2004 р.
Третій. Фінальний. Революція Гідності. Початок — осінь 2013, продовження і умовне завершення (бо він триває досі).
Третій, основний Майдан, Революція Гідності — це заключний. (Він фіналізується, коли Україна отримає перемогу у війні з агресором).
Бо це логічно, еволюційно, всеохопно. Четвертого не буде.
І головне, підкреслюю, що третій досі триває.
Він перейшов спочатку на схід, щоб протистояти сусідові; він триває по всій Україні, як ментальна і духовна відповідь на вторгнення агресора, як один із проявів цієї епічної і епохальної Світової війни, як прояв на духовному, ду́ховому рівні.
Перемога над ордою і тьмою завершить третій Майдан і всі три революції. Явище, яке не було відоме світові і навряд чи повториться. Це явище відбулося. Відбувається в Україні, але є світовим явищем, настільки воно зчинило движ по всіх усюдах.
***
У моїй хронології українських новітніх революцій мав би бути ще один Майдан. Він лишився непомітним. Ніхто його не досліджував, тому про нього і не говорять.
Був Майдан Василя Скуратівського.
Так сталося. Що тоді, у 80-х, дослідження Скуратівського, особливо ж його «Берегиня», зрушили брилу, під якою нас хотіла похоронити дорогесенька «сестра» Росія.
Скуратівський не один досліджував українську традицію. Просто так трапилося, що саме з появою «Берегині» відбувся рух.
Хтось скаже, а як же дисиденти, як же Чорновіл, Стус тощо. Як же інші етнографи й етнологи? Буцім, так кожного можна призначити чинником Майдану. Впливу Чорновола, Стуса та ще низки виняткових постатей і не думаю заперечувати. Це титани Духу.
Але у випадку зі Скуратівським запрацював Дух одностайності.
Річ у тім, що йдеться про збереження і відстоювання нашої, української ідентичності. На рівні всіх і кожного — універсальний чинник. Ідентичності, котру тепер зусюсили намагається вбити путін, орда, рашисти. Ворог заперечує існування самої України. Цей ого основний наратив.
Отже — українська ідентичність є каменем спотикання для ворога, а для нас є прапором, рушієм, означенням нашої автентичності, сутності, глибинності.
І от «Берегиня» й наробила движу. Просто ніхто не збирався в середмісті Києва на Майдан. Не потрібно було. «Берегиня» робила це віртуально, на ментальному та емоційному рівні, на рівні генетичного й родового поклику.
Але гарний вірус розбудив тих, хто спав, і додав духу тим, хто забув себе. А вже сміливці і пасіонарії вчинили нові і нові хвилі на підготовленому ґрунті.
Совєти й опричники проґавили це явище. Сміялися з наших вишиванок та салоїдства. А тим часом цунамі наростала.
Особливо багато Скуратівський досліджував Древлянщину, Полісся, де сам народився і сформувався. Основні коди, зафіксовані у дитинстві і юності, згодом дали потужний ритм і мелодію.
Древлянщина була ще й акцентована трагедією Чорнобиля, наче сама доля забила віху і сказала: «Звідси почнеться Вихід українського народу із рабства і рух до Волі».
Можливо, мої міркування сприймуться читачем як деяке перебільшення значення Василя Скуратівського. Хай вони стануть спонукання до перечитування «Берегині» та інших творів і досліджень нашого земляка. І тоді побачите, як всі пазли складуться у той перед-Майдан трьох історичних Майданів.
Слава Україні!
З любов’ю, Ірина Кримська