«Гуртожиток, де жили офіцери, був із матеріалів, вивезених із зони. Їх намагалися очистити, але вони все одно фонили»
У 1980-х роках Володимир Грищенко працював на Малинській паперовій фабриці. Про вибух на Чорнобильській атомній електростанції 26 квітня 1986 року дізнався від колег — офіційної інформації тоді майже не було, лише чутки.
Сюжет підготувало Суспільне Житомир.
«Мабуть, уже після демонстрації 1 травня, коли всі були на парадах, стало зрозуміло, що аварія серйозна. Люди почали вивозити дітей. Моя дружина з двома дочками також виїхали. Хто як міг, рятував своїх близьких, щоб менше радіації отримали», — пригадав Володимир Грищенко.
За його словами, тоді майже ніхто не уявляв реального рівня радіації — дозиметрів не було. На той час чоловік був військовозобов’язаним, офіцером запасу. У листопаді 1986 року його викликали до військкомату й направили в зону ліквідації.
Володимир Грищенко потрапив до військової частини поблизу сіл Термахівка та Димерка.
«Мене викликали і забрали в Чорнобиль. Гуртожиток, де жили офіцери, був із матеріалів, які вивезли із зони. Хоч їх і пробували очистити від радіації, але вони постійно фонили», — розповів ліквідатор.
Основні роботи виконували поблизу Прип’яті — займалися дезактивацією території. Навколо — колючий дріт, порожні багатоповерхівки, покинуте місто.
За словами Володимира Грищенка, засобів захисту від радіації практично не було.
«Звичайний зелений респіратор. Надягаєш — працюєш. Але ж робота фізична: лопатою закидати ґрунт, знімати верхній цивільний шар. Було незручно, тому часто скидали його — десь на шиї він висів», — каже він.
Окремо ліквідатор згадує будівництво льодяної переправи через Прип’ять для розміщення військової техніки. Працювали взимку, на морозі.
«Хлопці, що тягали колоди, були мокрі, холод страшний. На одному березі стояли буржуйки й вагончики, де можна було погрітися, але вони всіх не вміщали. Тому розпалили багаття. А тут приїжджає начальство і каже: “Хто дав команду розпалити багаття? Заборонено! Негайно погасити! Винних — покарати!”», — пригадує чоловік.
У ліквідації наслідків аварії Володимир Грищенко брав участь з листопада 1986-го до березня 1987 року. За цей час отримав близько 25 рентген опромінення. Нині має захворювання щитоподібної залози.
Сьогодні чоловік працює на Малинській фабриці банкнотного паперу та отримує пенсію за віком — не як ліквідатор.
«Забезпечую себе поки що сам, але про пенсію думаю. Навряд чи вистачить тієї пенсії для прожиття, особливо на ліки. Вік своє дає, радіація — теж. Відчуваєш, що здоров’я вже не те», — говорить він.
За законом Володимир Грищенко як ліквідатор 2-ї категорії має право на 50-відсоткову компенсацію оплати комунальних послуг, однак із літа цього року її перестали нараховувати.
«Пільги на проїзд я фактично не використовую — та й зараз вони майже не діють. А компенсацію за комуналку я вже не отримую», — додав ліквідатор.
P.S. Дякуємо кожному, хто долучився до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Ваш внесок неможливо переоцінити.
