У медзакладі з’явилися нові спеціалісти, але проблеми з фінансами, обладнанням і тимчасовим керівництвом досі залишаються
Під час невдалого конкурсу на посаду директора Малинської міської лікарні пролунали гучні заяви: про звільнення лікарів, проблеми з акредитацією та інші труднощі. Потім усе стихло, але директора досі немає, й офіційної інформації ніхто не поспішає озвучувати. Тож закономірно постає питання — куди рухається головний медзаклад громади і яка ситуація там насправді?
Аби з’ясувати деталі, журналістка MALYN.MEDIA поспілкувалася з предаставниками міської влади й запитала, як сьогодні працює лікарня, чи вистачає фахівців і яка ситуація з призначенням керівника.
Першим, до кого ми звернулися, був заступник міського голови Віталій Лукашенко, який відповідає за цей напрям. Коментувати ситуацію він відмовився — послався на відпустку, однак коротко запевнив: «У лікарні все краще, ніж раніше. Нові лікарі. Скоро розповімо».
Більше деталей повідомила начальниця відділу охорони здоров’я Малинської міської ради Тетяна Семененко. Її коментарі — докладні й емоційні: вона визнає наявність проблем, але наполягає — лікарня працює, і фахівці не тільки йдуть, а й приходять.
Кадрові втрати й нові обличчя
Однією з головних проблем лікарні залишаються низькі зарплати. Саме через них кілька фахівців перейшли на роботу в інші міста. Серед них і подружжя Шевченків, яких у Малині добре знають і поважають.
«Вони — прекрасні люди. Я б багато зробила, аби тільки повернути їх сюди назавжди. Але в Житомирі їм запропонували більшу зарплату. Як нам втримати лікаря на 25 тисячах, коли йому пропонують вищу оплату? Це проблема не лише Малина — зарплати в комунальних лікарнях області майже однакові, а от у приватних можуть платити більше.
До речі, Тарас Шевченко, хоч і працює в Житомирі, все одно іноді приїжджає — у вихідні робить у нас колоноскопії. Не кинув лікарню повністю. Дуже вдячні йому, бо це справді сильний спеціаліст».
За словами Семененко, за останній рік лікарню як основне місце роботи залишили троє медиків. Водночас частина з них і далі співпрацює з установою частково.
Але є й нові обличчя. «У нас тепер є молодий завідувач хірургії — йому 33 роки, дуже хороший спеціаліст, хірург “на всі руки”. Приїхав з окупованих територій, має значний досвід. Також маємо молодого травматолога, у приймальному відділенні працює новий терапевт. Чекаємо ще на анестезіолога й кількох хірургів. Лікарі приїжджають, і це дуже тішить».
Разом із новими людьми залишається відкритим питання оновлення техніки. «Фахівці є, але обладнання потребує модернізації, щоб вони могли реалізовувати свій потенціал повніше».
Акредитація і фінансові виклики
Попри те, що з 2020 року акредитація медичних закладів в Україні є добровільною, але вона все ж залишається важливим показником якості та надійності. Пацієнтам варто перевіряти наявність акредитації, щоб переконатися у відповідності закладу встановленим стандартам та отримати якісну медичну допомогу.
У громаді ширилися чутки, що наша лікарня не пройшла акредитацію. Тетяна Семененко це спростовує:
«Акредитація є. Усе поновлено і внесено до ліцензії. Дійсно, були питання по лабораторії — не встигли пройти всі кредити, дали відстрочку. Зараз триває капітальний ремонт. Але якби акредитації не було, лікарню просто не допустили б до роботи. НСЗУ не дало б і дня працювати».
Свою частку проблем, з її слів, додає і Національна служба здоров’я України:
«НСЗУ відстежує медичні записи: якщо лікар щось не так внесе в систему, можуть зняти оплату. Це відбувається по всій країні. Такий підхід — і вплинути на нього практично неможливо. Але лікарня працює: запис іде, допомога надається».
Конкурс і теперішнє керівництво
Конкурс на посаду директора, який мав відбутися цього року, як відомо, не завершився…
«Було дві кандидатки. Одна з них — дуже розумна, гідна кандидатка, але виявилось, що не вистачає кількох місяців керівного стажу. Ми перевіряли це через Пенсійний фонд, бо спочатку здавалося, що стаж є. А друга кандидатка — Ліля Бондар, яка виконувала обов’язки керівниці, — подала документи, але потім відкликала свою заяву. Якби не відкликала — її б визнали переможницею. От і не відбувся конкурс. Мені дуже прикро за цю ситуацію».
Сьогодні медзакладом все ж продовжує керувати Ліля Бондар. Коли саме буде оголошено новий конкурс — наразі невідомо.
«Є труднощі, але лікарня стоїть»
Попри кадрові й організаційні проблеми, лікарня продовжує працювати. Семененко визнає, що найбільш болісною для неї є не завжди об’єктивна критика з боку громади:
«Є ті, хто шукає одне слово, щоби кинути в бік міського голови чи лікарні, але не приходять і не кажуть: давайте я допоможу, приведу лікаря, підкажу. А міський голова й заступник Лукашенко Віталій Анатолійович — на зв’язку щодня. Вони реально знають усе — від даху до каналізації. Міська рада виділяє кошти, депутати підтримують програми. Не можна казати, що “влада не допомагає”».
Так виглядає, що Малинська лікарня нині живе між щоденною рутиною й очікуванням змін. Чи стане цей баланс точкою росту, чи перетвориться на звичний стан із хаотичною динамікою — покаже час…
