Оповіщення у місті все частіше провокує дискусії, нарікання та іронічні жарти, замість того щоб виконувати головне — рятувати життя. У мерії ж запевняють: все згідно з вимогами держави…
У Малині систему оповіщення останнім часом обговорюють чи не більше, ніж самі повітряні тривоги. Одні кажуть, що гучномовці «б’ють по вухах», інші — що половини слів у деяких повідомленнях не розібрати. У соцмережах ця тема часто переростає в кепкування – наприклад, мешканці кажуть, що відбій тривоги у місті звучить так, «ніби починається ядерна війна»…
На цьому тлі з’являється й серйозніша проблема: звичка ігнорувати сигнали, які мали б рятувати життя. Тож ми вирішили напряму звернутися до головного спеціаліста з мобілізаційної та оборонної роботи, цивільного захисту населення та охорони праці виконкому Малинської міськради Василя Добровольського. Й запитали його про роботу системи, додаткові повідомлення й критику містян.
«ДО 2026 РОКУ ТАКА СИСТЕМА МАЄ БУТИ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ»
— Пане Василю, почнімо з головного: чи відповідає нинішнє використання гучномовців у Малині державним вимогам?
— Так. Це передбачено розпорядженням Кабміну №477. До грудня 2026 року по всій Україні має бути впроваджена саме така система, як у нас на будівлі міськради. Вона передбачає не лише сирену, а й мовне повідомлення. «Плюс» для людей з інвалідністю мають встановити екрани з бігучим рядком на зупинках та у місцях масового скупчення. Це ще в процесі.
— Хто ухвалює рішення про формат і зміст повідомлень через систему цивільного захисту?
— Є методичні рекомендації ДСНС. Там прописано: мовне повідомлення має тривати 3–5 хвилин. Як формулювати, чи повторювати слова — цього не зазначають. Тому оголошення крутять кілька разів, щоб вкладатися у ці рамки. Це заразом і відповідь на питання, чому інформація про тривогу звучить з повторами.
— У фейсбук-групах мешканці активно критикують систему оповіщення у Малині: мовляв, гучно, подекуди, безглуздо… А чи зверталися до вас люди зі скаргами чи проханнями щось відкоригувати?
— Ні, таких звернень не було. Ні до мене, ні до міського голови.
— Останнім часом мешканці помічають, що через гучномовці звучать не лише сигнали тривоги чи хвилина мовчання, а й додаткові повідомлення. Проте люди часто кажуть, що половину слів у цих «читаннях» просто не розуміють. Що саме ви транслюєте і з якою метою?
— Окрім обов’язкових сигналів — це хвилина мовчання та повідомлення про повітряну тривогу чи відбій — ми справді транслюємо й інші оголошення, які вважаємо актуальними для мешканців. Це дозволяє закон, і таких обмежень немає.
Наприклад, нещодавно ми запускали повідомлення про мінну небезпеку. Там йшлося про те, що у разі виявлення вибухонебезпечних предметів не можна користуватися мобільними телефонами, не варто наближатися ближче ніж на 100 метрів, а потрібно одразу телефонувати до поліції чи ДСНС.
— А повідомлення про мінну небезпеку — це нова державна вимога чи ваша місцева ініціатива?
— Це було рішення керівництва громади. Закон не забороняє такі повідомлення, і ми вважаємо їх доцільними. Адже людина може випадково почути оголошення й уникнути небезпеки — іноді це буквально рятує життя.
Ситуація нині потребує постійних нагадувань: війна триває, уламки збитих дронів чи інші небезпечні предмети можуть з’явитися на території громади. Часто вони бувають заміновані й здатні спрацювати навіть від руху чи сигналу мобільного телефону. Саме тому ми свідомо попереджаємо людей усіма доступними засобами.
— А, на ваш погляд, це ефективно? Думаєте, люди звертатимуть увагу на ці повідомлення?
— Проблеми я в цьому точно не бачу. У країні війна. Якщо у нас є якісь способи попередити населення зайвий раз, то чому б це не зробити?!
— Чи визнає керівництво проблему, що повторювані сирени й нерозбірливі тексти можуть сформувати звичку ігнорувати тривожні сигнали?
— Ні. Це різні формати. Сирена вмикається лише при реальній загрозі чи надзвичайній ситуації. Голосові повідомлення — це, умовно, як вуличне радіо. В інших містах навіть рекламу транслюють.
«ЦЕ ПРОФІЛАКТИКА, А НЕ „ЯДЕРНА ВІЙНА“»
— У соцмережах жартують, що відбій у Малині звучить так, «ніби починається ядерна війна». Ви розумієте, звідки цей сарказм?
— Розумію. Але тут справа у сприйнятті. Завдання повідомлення – різко привернути увагу, щоб люди відреагували. Комусь воно може здатися перебільшеним, та насправді це частина нормативних вимог. Запис роблять спеціалісти з урахуванням рівня шуму і чутності, щоб у критичній ситуації сигнал точно почули.
— Утім, поруч із відбоєм мешканці чують і менш переконливі тексти. Наприклад, що потрібно брати «тривожну валізку» й спускатися в укриття. Люди кажуть: звучить трохи відірвано від реальності, бо укриттів у місті майже немає.
— Це правда, я не можу вплинути на будівництво укриттів. Це колосальні суми, і це проблема не лише Малина. Але повідомлення має інший сенс: нагадати про елементарну готовність. «Валізка» — це не про те, щоб бігти в неіснуюче укриття, а про те, щоб люди мали зібрані документи, ліки, необхідні речі в одному місці. Бо ніхто не знає, як може змінитися ситуація завтра.
— Тобто ви розглядаєте такі оголошення радше як профілактику, ніж як інструкцію?
— Саме так. Це превентивно. Люди втомлюються від війни, розслабляються, і з часом втрачається пильність. А наша задача – нагадати, що небезпека реальна й треба бути готовими. Це прості кроки, які можуть врятувати життя.
— І все ж мешканці найбільше нарікають на гучність. Кажуть, що в центрі гучномовці працюють так, що «вуха закладає», а на окраїнах — майже не чути.
— Тут ви маєте рацію. Для повного охоплення міста потрібно щонайменше п’ять точок трансляції. Наразі маємо одну, і через це сигнал на максимумі. Але навіть попри гучність, покриття неповне: впливає вітер, атмосферний тиск, міський шум. Буває так, що навіть за 150–200 метрів від міськради вже нічого не чути.
— А от у центрі, коли «крутять» на повну, складається враження, що сирена розрахована не на попередження, а на залякування…
— Це точно не про залякування. Вмикаємо в межах дозволених діапазонів. Просто вночі чи в тиші центр реагує гостріше, ніж околиці. А вдень, на фоні міської метушні, навіть сирена не здається надмірною. Але повторю ще раз: головна мета – щоб сигнал почули всі. Бо завтра він може врятувати життя.
— Якщо мешканці все ж почнуть масово скаржитися на гучність чи повторюваність оголошень, як відреагуєте?
— Дивіться, це наш прямий обов’язок — повідомляти людей про небезпеку. Сирени й повідомлення звучатимуть у будь-якому випадку, бо цього вимагають норми і це питання безпеки. Інша річ — можна обговорювати форму чи гучність, але «вимкнути» ми їх не можемо. Максимум — будемо шукати технічні рішення: додати ще кілька точок трансляції, щоб розподілити навантаження, або коригувати звук у різних частинах міста. Але повністю прибрати оповіщення — це нереально.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
