Нещодавно нагадали мені про аргумент — Зоряну Купчинську. Але я про той аргумент вже знав…
Шляхом різних викрутасів – і щоб не втратити історичну «важливість» формули «Малин — місто Мала!» — Малин перетворили на місто Мали-княжни, яку не надто вдало виснували-народили з Малуші.
Наукова етимологія, яка підтверджується відповідними тенденціями у назвотворенні, повністю заперечує походження від князя Мала, бо тоді було б: Малов, Малове, Малеве, Малєв – що завгодно, тільки не -ин.
Відома в цій царині науковиця Зоряна Купчинська відповіла мені кілька років тому на звернення й пояснила:
«Ойконіми на -ин – назви посесивні, які вказують на те, що в основі таких онімів є власні назви людей. Та й не єдиний Малин Житомирський… Ви маєте рацію, що в основі ойконіма є ім’я Мала, бо саме до основ на -а приєднувався суфікс -ин, який формував присвійний прикметник, що внаслідок субстантивації перейшов із апелятивного рівня на пропріативний…»
Шо!? Субстантивація із апелятивного на пропріативний?
Не знаю, чи ви щось зрозуміли, але для мене це була царина мого невігластва, і цю фразу я розплутував довше, ніж китайський ієрогліф.
І ось що зрозумів: назва Малин утворена від імені Мала за допомогою суфікса -ин, який первісно давав присвійний прикметник (Малинъ дворъ — «двір Мали»). Згодом цей прикметник перетворився на самостійну власну назву поселення — процесом субстантивації. Малин – залишився, двір – загубився.
У своїй товстеленній книжці Зоряна Купчинська пише, що Малин – «архаїчний посесивний ойконім». І тут треба запам’ятати термін «посесивний». Посесивний – це той самий антропонімічний ойконім «від імені», але звужений до значення «від імені власника».
«То це ж усе підтверджується науково! – скаже дехто. – Мала → Малин!»
Все так, та не так. Якщо уважно читати Купчинську, то видно, що одні ойконіми більш архаїчні, а інші – менш. Вона прямо пише:
«Суспільно-історичні приватновласницькі відносини дали поштовх до масового поширення географічних назв на -inъ та -ovъ/-evъ, що є найчисельнішими в загальнослов’янському посесивному ойконіміконі. Вони, очевидно, сформувалися в пізній період праслов’янської мови…»
Тож маємо: пізній період прамови та приватну власність. А що це означає? З великими потугами ми можемо опуститися до XII століття. А якщо не тужитися – XIII–XIV століття.
А коли зникає з історичної арени князь Мал? У 940-х. А тоді архаїчне назвотворення мало зовсім інші тенденції. Тож «княжна Мала» – це спроба натягнути сову на глобус.
Якщо якась Мала й існувала, то значно пізніше літописних подій, пов’язаних із Малом та його ймовірною донькою.
Звісно, що назва могла бути спотворена й не було ніякої Мали взагалі. Але перша письмова згадка про Малин датується 1516 роком як «дворищо Малин», що значно ближче до моделей творення посесивних ойконімів на -ин, аніж до часів князя Мала.
Ми можемо й надалі триматися версії про княжну Малу, але виглядатимемо як діти, які щиро вірять у чудо, а дорослі при цьому не намагаються їх розчаровувати.
Словничок «китайських» термінів:
- Ойконім — назва населеного пункту (села, містечка, міста).
- Антропонім — особове ім’я людини (Онисько, Корній, Петро).
- Антропонімічний ойконім — назва, утворена від імені людини.
- Посесивний ойконім — назва, утворена від імені власника землі (напр.: Мала → Малин = «двір Мали»).
- Суфікс -ин — формант, який у слов’янських мовах утворює присвійні прикметники від імен на -а (Мала → Малинъ).
- Присвійний прикметник — форма на позначення належності (як сучасне «мамин», «бабин»).
- Субстантивація — перехід прикметника у власну назву. Спершу «Малинъ дворъ» (двір Мали), пізніше — просто «Малин».
- Апелятивний рівень — загальні слова (мамин — мамин хліб, батьків — батьків двір).
- Пропріативний рівень — власні назви (Малин як назва міста).
- Пізній період праслов’янської мови — орієнтовно VII–IX століття; час, коли закладалися моделі слов’янського словотвору.
- Дворище — давня назва обійстя, господарського комплексу; найменша одиниця ранньої приватної власності.
Зоряна КУПЧИНСЬКА: СТРАТИГРАФІЯ АРХАЇЧНОЇ ОЙКОНІМІЇ УКРАЇНИ
P.S. Як щось не так потрактував у словнику — поправляйте.
