<?xml version="1.0"?><rss xmlns:content="http://purl.org/rss/1.0/modules/content/" xmlns:wfw="http://wellformedweb.org/CommentAPI/" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/" xmlns:atom="http://www.w3.org/2005/Atom" xmlns:sy="http://purl.org/rss/1.0/modules/syndication/" xmlns:slash="http://purl.org/rss/1.0/modules/slash/" xmlns:media="http://search.yahoo.com/mrss/" version="2.0">
<channel>
	<title>Малин - MALYN.MEDIA</title>
	<link>https://malyn.media</link>
	<description>Новини. Малин новини</description>
	<language>uk</language>
	<sy:updatePeriod>hourly</sy:updatePeriod>
	<sy:updateFrequency>1</sy:updateFrequency>
		  <lastBuildDate>Fri, 09 Oct 2026 18:24:34 +0300</lastBuildDate>
  <atom:link href="https://malyn.media/novyny/viyna/sitka-za-sitkoiu-iak-zhinky-z-malynshchyny-bez-upynu-dopomahaiut-frontu/" rel="self" type="application/rss+xml" />
  <item>
    <title>«Не всі усвідомлюють небезпеку»: новий керівник малинської «первинки» про тривоги, пацієнтів і проблеми медзакладу</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/zdorovia/ne-vsi-usvidomliuiut-nebezpeku-novyy-kerivnyk-malynskoi-pervynky-pro-tryvohy-patsiientiv-i-problemy-medzakladu/</link>
	<dc:creator><![CDATA[olena]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/zdorovia/ne-vsi-usvidomliuiut-nebezpeku-novyy-kerivnyk-malynskoi-pervynky-pro-tryvohy-patsiientiv-i-problemy-medzakladu/#comments</comments>
		    <pubDate>Fri, 09 Oct 2026 18:24:34 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Здоров'я]]></category>		<description><![CDATA['Тривалі повітряні тривоги, можливі блекаути, зношене обладнання та потреби пацієнтів — виклики, з якими щодня сьогодні працює Малинська «первинка» Малинський центр первинної медико-санітарної допомоги має понад 18 тисяч укладених декларацій із пацієнтами. У закладі працюють близько 90 людей, а його мережа охоплює дві міські та п’ять сільських амбулаторій, два фельдшерсько-акушерські й 29 фельдшерських пунктів. Щомісяця [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Тривалі повітряні тривоги, можливі блекаути, зношене обладнання та потреби пацієнтів — виклики, з якими щодня сьогодні працює Малинська «первинка» 
 
Малинський центр первинної медико-санітарної допомоги має понад 18 тисяч укладених декларацій із пацієнтами. У закладі працюють близько 90 людей, а його мережа охоплює дві міські та п’ять сільських амбулаторій, два фельдшерсько-акушерські й 29 фельдшерських пунктів. Щомісяця медичну допомогу та диспансерне спостереження тут отримують понад п’ять тисяч пацієнтів. 
 
Із квітня цього року центр очолює Олександр Біланов — хірург із 36-річним стажем, який понад три роки працював військовим хірургом на Донеччині. Для Малинської громади він нова людина, хоча досвід керівництва медзакладом уже має. 
 
MALYN.MEDIA поспілкувалося з директором насамперед про практичні речі: як працює заклад під час повітряних тривог, чи готовий до відключень світла, які послуги доступні пацієнтам і що потребує змін. А також — про перші пів року Біланова на посаді, роботу з колективом, взаємодію з міською владою, довіру малинців і результати, за якими він сам пропонує оцінювати свою роботу. 
 
«ЯКЩО ПАЦІЄНТОВІ НАДАЮТЬ НЕВІДКЛАДНУ ДОПОМОГУ, ЇЇ НЕ ПРИПИНЯЮТЬ НАВІТЬ ПІД ЧАС ТРИВОГ» 
 
— Олександре Миколайовичу, почнімо з того, як сьогодні працює Малинський центр первинної медико-санітарної допомоги. Ми маємо тривалі повітряні тривоги, постійну загрозу обстрілів. Як за таких умов організована робота закладу? Чи змінюється прийом пацієнтів залежно від рівня небезпеки? 
 
— Загалом первинка працює у штатному режимі. Робочий день — із 8:00 до 16:42. Але, звичайно, ми враховуємо ситуацію, в якій сьогодні живе країна. У нас розроблений план роботи відповідно до рекомендацій обласних органів управління охороною здоров&#8217;я, зі своїми корективами для нашого закладу. Усе це затверджено наказом за моїм підписом. 
 
Якщо оголошено жовтий рівень небезпеки, первинка продовжує працювати. При червоному рівні працівники переходять в укриття. Але якщо в цей час надається невідкладна допомога, а такі випадки бувають і на первинці, її продовжують надавати. Незалежно від того, який рівень небезпеки оголошено. Ми ж не можемо просто залишити пацієнта, якому потрібна медична допомога. 
 
— А що в такому випадку роблять інші лікарі та пацієнти? Чи має первинка власне укриття і чи достатньо там місця для персоналу та людей, які можуть перебувати на прийомі або чекати в коридорах? 
 
— Так, укриття є. У нас два приміщення на цокольному рівні й три — у підвальному. Вони розташовані в самій будівлі. Є лежаки, стільці, необхідні речі для перебування людей. Тобто працівники й пацієнти мають можливість перейти в ці приміщення та перечекати небезпеку. 
 
— Ще одне випробування — тривалі відключення електроенергії. Чи готовий центр працювати в таких умовах? І чи йдеться лише про освітлення, чи зможуть працювати медичне обладнання, комп&#8217;ютери, інші необхідні системи? 
 
— Ми до цього готові. У нас встановлений генератор, потужності якого вистачає на приміщення, освітлення та роботу обладнання. Тобто якщо буде відключення електроенергії, ми зможемо продовжувати працювати. 
 
Щодо медикаментів: запасів достатньо. У нас є поточні запаси, якими користуємося щодня, і є окремий резерв на випадок надзвичайних ситуацій. Це все офіційно оформлено, задокументовано. Лікарі на своїх робочих місцях, тому з нашого боку підготовка проведена. 
 
«У ШТАТІ 86 ПРАЦІВНИКІВ. ДЕФІЦИТУ ЛІКАРІВ І МЕДСЕСТЕР НЕМАЄ» 
 
— Ви вже згадали про персонал. А яка сьогодні загалом кадрова ситуація в малинській первинці? У багатьох громадах говорять про нестачу лікарів, особливо сімейних. Чи є така проблема у вас і чи кожен мешканець громади сьогодні може укласти декларацію? 
 
— У нас дефіциту медичного персоналу немає. Штат укомплектований, лікарів і медичних сестер достатньо. Загалом працюють 16 лікарів, із них двоє — за сумісництвом. Це лікар-психотерапевт і лікар, який працює в селі Українка. Маємо трьох педіатрів, 11 сімейних лікарів, одного лікаря-інтерна. Медичних сестер — 38. Загальна кількість працівників закладу — 86 осіб. 
 
Якщо говорити про декларації, то пацієнт має право сам обрати лікаря, з яким хоче її укласти. Ніхто його не зобов&#8217;язує йти до конкретного фахівця. Ми обслуговуємо понад 18 тисяч декларацій, але потрібно враховувати, що в Малині працюють також два приватні медичні центри, які надають первинну допомогу. Тому люди мають вибір. 
 
— Але Малинська громада — це не лише місто. Є чимало сіл, зокрема віддалених. Як організована допомога там? Чи можна сказати, що мешканці сіл мають достатній доступ до сімейної медицини? 
 
— Наш центр обслуговує всю Малинську громаду, а це 77 населених пунктів. У структурі закладу є дві міські амбулаторії, п&#8217;ять сільських амбулаторій, два фельдшерсько-акушерські пункти й 29 фельдшерських пунктів. Тобто мережа досить велика, і робота ведеться не лише в центральному приміщенні. 
 
Щомісяця медичну допомогу та диспансерне спостереження в нас отримують тисячі людей. Серед них багато пацієнтів, які потребують регулярного нагляду через хронічні захворювання, зокрема люди старшого віку й особи з інвалідністю. Їм необхідні консультації, контроль стану здоров&#8217;я, електронні рецепти, постійний зв&#8217;язок із лікарем. 
 
За даними нашого центру, щомісяця медичну допомогу тут отримують 5 377 пацієнтів, серед яких понад 143 переселенці. Заклад також веде облік пацієнтів, які потребують особливої уваги, зокрема літніх людей, людей з інвалідністю та дітей. 
 
— А що сьогодні, на ваш погляд, найбільше ускладнює роботу первинної медицини в Малинській громаді? І що, як керівник, ви вважали б за потрібне змінювати насамперед? 
 
— Я б сказав, що потрібно більше працювати з пацієнтами, детальніше пояснювати людям, які можливості вони мають. Особливо це стосується старшого покоління. Не всі розуміють, як працюють певні медичні програми, що вони передбачають і як ними скористатися. 
 
Ось, наприклад, програма скринінгу здоров&#8217;я для людей віком від 40 років. Вона діє, але багато людей не зовсім розуміють її принцип. Коли пацієнт приходить до нас, лікар або медична сестра все пояснюють. Розповідають, які обстеження він може пройти, для чого вони потрібні. А якщо просто поговорити з людьми, навіть із сусідами чи знайомими, то бачиш, що інформації бракує. 
 
Дехто взагалі думає, що дві тисячі гривень мають виплатити йому особисто. Насправді це не так. Ці кошти передбачені на медичні обстеження, вони надходять закладу через НСЗУ за відповідною програмою. Пацієнт отримує не гроші на руки, а послугу — комплекс обстежень свого здоров&#8217;я. 
 
— До речі, наскільки активно малинці користуються цією програмою? Можете назвати конкретні цифри?&nbsp; 
 
— Спочатку активність була невеликою. Коли я прийшов на посаду у квітні, за місяць у нас пройшли скринінг лише п&#8217;ять людей.&nbsp; 
 
— Але і програма на той час тільки запускалась… 
 
— Так. Програма почала діяти ще з початку року. Проте, на мій погляд, п’ять пацієнтів — це мало. Тому почали проводити роз&#8217;яснювальну роботу, неодноразово організовували заняття з медичним персоналом, пояснювали пацієнтам, розміщували інформацію на нашому сайті. І поступово люди почали звертатися активніше. Зараз показники вже зовсім інші, є помісячна статистика, бачимо динаміку. Станом на 9 жовтня 2026 року, згідно зі статистикою, скринінг здоров&#8217;я 40+ у центрі пройшли 516 осіб. 
 
— Розкажіть, як тоді контролюється кількість проведених обстежень? 
 
— Дані вносяться до електронної системи, звіти передаються до Національної служби здоров&#8217;я України. Усе це перевіряється. Є пацієнти з хронічними захворюваннями, які звертаються до лікарів неодноразово, потребують регулярного спостереження. Тому важливо розрізняти кількість людей і кількість звернень чи наданих послуг. Облік ведеться в електронному вигляді. 
 
«ЛЮДИНА МОЖЕ ОБРАТИ БУДЬ-ЯКИЙ МЕДЗАКЛАД, А НЕ ЛИШЕ ТОЙ, ЩО В МАЛИНІ» 
 
— Якщо говорити про самі медичні послуги: на що сьогодні мешканці Малинської громади можуть розраховувати безоплатно? Зрозуміло, що перелік великий, але хотілося б пояснити читачам найголовніше — із чим можна звернутися до сімейного лікаря і що входить у державні програми. 
 
— Насправді перелік досить великий. Це насамперед робота сімейних лікарів і педіатрів, спостереження за пацієнтами, профілактика, обстеження. Також працюємо з людьми, які мають хронічні захворювання. Вони отримують електронні рецепти за програмою «Доступні ліки», можуть отримувати необхідні препарати безоплатно або з доплатою. 
 
У нас на першому поверсі, біля реєстратури, розміщена інформація про такі препарати. Люди можуть ознайомитися, запитати в лікаря. Крім основного пакета первинної медичної допомоги, маємо й інші напрямки роботи. Зокрема, це супровід і лікування пацієнтів із туберкульозом на первинному рівні, обстеження, програми скринінгу. Також працюємо з лікарями-інтернами. 
 
— А чи можна у Малині, наприклад, звернутися до сімейного лікаря й отримати електронне направлення на аналізи в приватну лабораторію? Чи має пацієнт обов&#8217;язково проходити обстеження в тому закладі, куди його скеровують? 
 
— Людина має право самостійно обирати, де проходити обстеження. Електронне направлення не видається на конкретну лікарню чи конкретну лабораторію. Воно видається на необхідне обстеження або консультацію. 
 
Тобто пацієнт сам вирішує, куди звертатися. Це може бути лабораторія в Малині, Києві, Житомирі чи взагалі в іншому місті України. Хоч в Івано-Франківську — жодної проблеми. Так само й із направленням на госпіталізацію або консультацію іншого спеціаліста. Людина має право вибору. 
 
— Щодо сезонних захворювань. Ми вже в осінньому періоді, попереду зима. Чи зростає зараз кількість звернень із вірусними інфекціями? Зокрема, чи фіксували вже випадки COVID-19? 
 
— Так, вірусних захворювань уже побільшало. Це характерно для осіннього сезону, і ми бачимо зростання кількості таких звернень.&nbsp; 
 
Щодо COVID-19 — на момент нашої розмови випадків серед наших пацієнтів не фіксували. Переважно йдеться про інші вірусні інфекції. Можливості для тестування в нас є. Проводимо тести на COVID-19, гепатити та інші захворювання, відповідно до наявних програм і потреб пацієнтів. 
 
— Зараз багато людей намагаються вакцинуватися проти грипу ще до початку активного сезону. Чи можна буде зробити таке щеплення в Малинській первинці? І чи буде воно платним? 
 
— Так, ми плануємо проводити вакцинацію проти грипу. Зараз саме укладаємо договори, вирішуємо питання закупівлі вакцини. Передбачаємо, що щеплення зможуть зробити як наші працівники, так і всі охочі мешканці громади. Вакцинація має бути безоплатною. Орієнтовно до середини жовтня плануємо завершити необхідні організаційні питання. Така робота проводиться щороку, тому це для нас не новий процес. 
 
«ЗА ПСИХОЛОГІЧНОЮ ДОПОМОГОЮ ЗВЕРТАЮТЬСЯ НАВІТЬ НАШІ ПРАЦІВНИКИ» 
 
— Ви згадали, що в центрі працює лікар-психотерапевт. Також нещодавно у вас з&#8217;явилася кімната психологічного розвантаження. Наскільки така допомога сьогодні потрібна в невеликій громаді й хто нею може скористатися? 
 
— Ми облаштували комфортний простір для відновлення ментального здоров&#8217;я. Кімнату створили за підтримки Міністерства охорони здоров&#8217;я. У нас є лікар-психотерапевт, який працює за сумісництвом і надає кваліфіковану допомогу. 
 
Зараз така підтримка дуже потрібна. Війна, постійна напруга, переживання — усе це впливає на людей. Іноді людина потребує не лише консультації сімейного лікаря, а й психологічної чи психотерапевтичної допомоги. Тому ми й організували такий простір. 
 
— А чи користуються цією можливістю самі медики? Вони теж працюють у постійному напруженні й щодня контактують із людьми, які мають проблеми зі здоров&#8217;ям. 
 
— Так, і наші працівники теж звертаються. Причому досить активно. Це не лише для пацієнтів, а й для співробітників, які потребують допомоги. Особливо зараз, під час війни. Багато звертаються жінки. Тому я вважаю, що така кімната потрібна і для пацієнтів, і для самого колективу. 
 
«ЕКГ-АПАРАТИ ПРАЦЮЮТЬ ІЗ РАНКУ ДО ВЕЧОРА. ТЕХНІКА ПОТРЕБУЄ ЗАМІНИ» 
 
— Ви маєте досвід роботи в інших медичних закладах, зокрема, як менеджер. Як сьогодні взагалі оцінюєте стан місцевої медицини? У чому, на ваш погляд, її сильні сторони, а в чому відстаємо? І які проблеми ставите перед собою як керівник? 
 
— Якщо говорити саме про первинну медицину, то в питанні оплати праці в нас проблем немає. Заробітна плата виплачується вчасно, аванси теж. Усе відповідно до встановлених термінів. Тобто фінансової проблеми із зарплатами в нас сьогодні немає. 
 
Але медицина завжди потребує оновлення обладнання. Ми живемо у XXI столітті, техніка розвивається, і те, що працювало багато років тому, із часом потребує заміни. Тим більше, коли обладнання використовується постійно. 
 
Наприклад, наші ЕКГ-апарати працюють практично з ранку до вечора. Вони непогані, 12-канальні, медичні працівники вміють із ними працювати. Але навантаження дуже велике. І через певний час такі апарати потребують оновлення. 
 
Те саме з аналізаторами крові. Вони постійно в роботі, тому виникають технічні питання. Якраз сьогодні один аналізатор відправили до Києва на гарантійне обслуговування. Добре, що він ще на гарантії. Але це приклад того, наскільки важливо мати справне обладнання й можливість його обслуговувати. 
 
— З цим зрозуміло. Що ще, крім обладнання, потребує уваги? 
 
— Звичайно. Є й господарські питання. Потрібно проводити ремонти, підтримувати приміщення в належному стані. Наш центр орендує приміщення, але ми ж тут працюємо, тому багато чого робимо самостійно. 
 
За цей рік виконали низку робіт. Займалися територією, системою водовідведення, замінювали труби. Зокрема, старі металеві труби замінили на пластикові на двох поверхах. Проводили роботи в окремих кабінетах, зокрема сімейних лікарів. 
 
Це не якісь масштабні ремонти з великими коштами. Але є речі, які треба робити постійно, щоб усе нормально функціонувало. Ми цим і займаємося. 
 
«ТРИ РОКИ НА ДОНБАСІ НАВЧИЛИ МЕНЕ НЕ НЕХТУВАТИ БЕЗПЕКОЮ» 
 
— Ви очолили центр у квітні. За ці пів року довелося щось змінювати у звичній роботі колективу? Як вас, до речі, прийняли? 
 
— Значних, кардинальних змін у нас не було. Колектив достатньо кваліфікований, і лікарі, і медичні сестри працюють на своїх місцях, знають свої обов&#8217;язки. Тому не було потреби щось різко змінювати. Але окремі організаційні моменти, звичайно, є. 
 
Наприклад, питання безпеки. Буквально вчора ми знову проводили заняття з лікарями та медсестрами щодо того, як діяти під час жовтого чи червоного рівня небезпеки. У нас це відбувається регулярно, приблизно раз на місяць. 
 
І я вам скажу, що навіть деякі медичні працівники іноді ставляться до таких речей недостатньо серйозно. Не всі повністю усвідомлюють, до чого може призвести нехтування правилами безпеки. 
 
— Про питання безпеки говорите доволі наполегливо… 
 
— Я довгий час працював на Донбасі, понад три роки був військовим хірургом. Працював неподалік лінії розмежування, приблизно за сім кілометрів від неї. І за цей час багато чого бачив. 
 
Тому я добре розумію, що таке небезпека і якими бувають наслідки, коли люди не дотримуються елементарних правил. Тут, на щастя, люди не бачили всього того, що довелося бачити мені. Але через це іноді й не усвідомлюють повністю серйозності ситуації. 
 
Ми проводимо заняття, пояснюємо, як треба діяти. Я сам беру в цьому участь, наводжу приклади з того, що бачив на Донбасі. Для мене це не формальність, не просто наказ, який має лежати в папці. Я знаю, чим може закінчитися недбале ставлення до безпеки. 
 
Загалом у нас дуже згуртований колектив, і треба розуміти, що жоден хірург не може працювати без допомоги. Тут я відчуваю і підтримку, і допомогу.&nbsp; 
 
«ЛЮДИ ЇДУТЬ ОПЕРУВАТИСЯ В КИЇВ ЧИ ЖИТОМИР, ХОЧА ЧАСТИНУ ОПЕРАЦІЙ МОЖНА ЗРОБИТИ В МАЛИНІ» 
 
— Ви все життя в хірургії, тож не можу оминути й цю тему. Як оцінюєте можливості малинської лікарні саме в цьому напрямі? Чого, на ваш погляд, їй сьогодні бракує? 
 
— Я вважаю, що медична допомога в Малині достатньо доступна. Хоча є моменти, які мені не дуже зрозумілі. Особливо якщо говорити про хірургію, адже це моя спеціальність. 
 
Дізнаюся, що люди їдуть оперуватися в Житомир, Київ, Звягель. І мені це не завжди зрозуміло, тому що багато операцій можна виконувати тут, у Малині. У лікарні працюють кваліфіковані хірурги, виконуються операції як лапароскопічним, так і відкритим способом — звичайно, у межах тих можливостей і дозволів, які має заклад. Тобто не можна сказати, що в Малині немає кому оперувати або немає відповідних фахівців. Вони є. 
 
— І все ж люди їдуть. Можливо, тут питання не тільки в тому, які операції можуть зробити в Малині, а й у тому, кому пацієнти готові довірити своє здоров&#8217;я? 
 
— Людина має право обирати, де їй лікуватися. Але іноді трапляються випадки, які, на мій погляд, не зовсім правильні. Пацієнт їде в приватну клініку, платить великі гроші за операцію, перебуває там кілька днів, а потім його відправляють назад, за місцем проживання. І вже тут виникає потреба вирішувати певні питання з післяопераційним лікуванням. 
 
Я вважаю, що в хірургії має бути відповідальність за пацієнта. Якщо лікар узявся оперувати людину, то повинен забезпечити і подальше ведення, завершити лікування. У хірургії з цим досить жорсткі правила. Тому мені хотілося б, щоб люди краще знали про можливості місцевої медицини. Не завжди потрібно їхати кудись далеко, якщо необхідну допомогу можна отримати тут.&nbsp; 
 
«Я ВЖЕ ВТРЕТЄ ПРАЦЮЮ ГОЛОВНИМ ЛІКАРЕМ. АЛЕ ОЦІНКУ МОЇЙ РОБОТІ ДАДУТЬ ЛЮДИ» 
 
— Оскільки вже заговорили про довіру. А як із довірою до вас особисто? Ви для Малинської громади людина нова. Вдалося вже знайти контакт із пацієнтами? 
 
— Я працюю тут із 20 квітня, тобто приблизно пів року. До мене звертаються люди, зокрема з хірургічними проблемами. Сімейні лікарі іноді направляють до мене своїх пацієнтів, знаючи, що я за фахом хірург. Я їх оглядаю, за потреби допомагаю організувати подальше лікування через електронні направлення. 
 
Загалом контакт із пацієнтами є. Я не займаюся лише адміністративною роботою, а залишаюся лікарем, до якого люди можуть звернутися за консультацією. 
 
— А керівником бути складніше, коли приходиш у громаду, де тебе ще не знають? 
 
— Я вже достатньо загартований у таких ситуаціях. Це не перша моя керівна посада. Я вже втретє працюю головним лікарем, тому досвід є. А хірургом працював завжди, це моя основна спеціальність. У медицині я 36 років. Маю вищу категорію як лікар-хірург і продовжую оперувати, хоча, звичайно, вже не так багато, як раніше. Також я маю вищу категорію з організації охорони здоров’я.&nbsp; 
 
Нещодавно, наприклад, довелося долучитися до надання допомоги людині, яка постраждала на заправці. Були поранення живота, рук. Я рано приїжджаю на роботу, тому мав можливість брати участь у наданні допомоги. Мій досвід військового хірурга в таких ситуаціях, звичайно, допомагає. А щодо того, як мене сприймають люди… Яку оцінку вони дадуть, то вже час покаже. 
 
— До слова, бачите своє професійне майбутнє у Малині?&nbsp; 
 
— А чому б ні? Так, бачу. 
 
«ДЛЯ МЕНЕ ПОКАЗНИК — СКІЛЬКИ ЛЮДЕЙ МИ ОБСТЕЖИЛИ І СКІЛЬКИ ПАЦІЄНТІВ ОБРАЛИ НАШИХ ЛІКАРІВ» 
 
— Ви кажете, що оцінку вашій роботі дадуть люди. А за якими результатами, на вашу думку, вони мають її оцінювати? Що особисто для вас буде показником успішної роботи? 
 
— Насамперед це показники роботи закладу. Кількість декларацій, скільки нових пацієнтів обрали наших лікарів, скільки людей ми обстежили, скільки скористалися програмами скринінгу. 
 
Наприклад, той самий скринінг 40+. Коли я прийшов, за місяць було всього п&#8217;ять людей. Хоча програма діяла вже з початку року. Це дуже мало. Тому ми почали проводити роз&#8217;яснювальну роботу, заняття з медичними працівниками, пояснювали все пацієнтам, розміщували інформацію на сайті. 
 
І зараз бачимо результат: люди почали значно активніше звертатися. Тому для мене показники — це не просто статистика заради статистики. Вони показують, наскільки ми працюємо з населенням, чи користуються люди нашими послугами. 
 
Звичайно, важливо, щоб заклад мав необхідне обладнання, щоб лікарі могли нормально працювати, а пацієнти — отримувати допомогу. Усе це і є наша щоденна робота. 
 
— І наостанок — про міську владу. Чи маєте ви її підтримку у вирішенні проблем закладу? 
 
— Сподіваюся, що маю. І маю надію, що так буде і надалі.&nbsp; 
 
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40884</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Забутий ливарник Малина: онук Адольфа Каліса — про діда, родинні майстерні, арешти й порятунок від депортації</title>
    <link>https://malyn.media/blog/zabutyy-lyvarnyk-malyna-onuk-adolfa-kalisa-pro-dida-rodynni-maysterni-areshty-y-poriatunok-vid-deportatsii/</link>
	<dc:creator><![CDATA[vien]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/blog/zabutyy-lyvarnyk-malyna-onuk-adolfa-kalisa-pro-dida-rodynni-maysterni-areshty-y-poriatunok-vid-deportatsii/#comments</comments>
		    <pubDate>Fri, 09 Oct 2026 13:15:47 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Блоги]]></category>		<description><![CDATA['Кілька рядків архівного опису відкрили історію родини, яка пройшла через революцію, сталінські репресії, війну та повоєнні переслідування У Малині добре відоме підприємство, яке старше покоління знає як дослідно-експериментальний завод, або просто МОЕЗ. Його історію традиційно пов’язують із Францом Кубертом — чехом із Малинівки, який у 1898 році заснував механічні майстерні з виготовлення та ремонту сільськогосподарських [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Кілька рядків архівного опису відкрили історію родини, яка пройшла через революцію, сталінські репресії, війну та повоєнні переслідування 
 
У Малині добре відоме підприємство, яке старше покоління знає як дослідно-експериментальний завод, або просто МОЕЗ. Його історію традиційно пов’язують із Францом Кубертом — чехом із Малинівки, який у 1898 році заснував механічні майстерні з виготовлення та ремонту сільськогосподарських машин. 
 
За поширеною історією підприємства, невеликий ливарний цех при майстернях Куберта з’явився у 1915–1916 роках. Згодом виробництво перейшло у державну власність, у 1928 році на його базі створили артіль «Плуг», а вже в радянські часи підприємство стало Малинським дослідно-експериментальним заводом. 
 
У квітні 2024 року у своєму авторському блозі я розповідав про Франца Куберта, якого вдалося відшукати в матеріалах перепису населення 1897 року. Тоді я встановив його повне ім’я, вік, походження та деякі відомості про родину. А в січні 2025 року під час іншого архівного пошуку натрапив на ще одне ім’я — Адольф Каліс. 
 
В описі архівної справи за 1907 рік знайшлися такі рядки: «О разрешении Адольфу Калису устройства чугунно-литейной мастерской при ст. Малин, Радом. уезда». Справа датована 25 липня — 22 листопада 1907 року. 

Скриншот архівного опису 

Отже, ще до появи відомого ливарного цеху при майстернях Куберта хтось на ім’я Адольф Каліс порушував питання про облаштування чавуноливарної майстерні при станції Малин. 
 
Хто він був? Де розташовувалася його майстерня? Чи запрацювало виробництво? І чи могло воно мати якийсь стосунок до пізнішої історії артілі «Плуг»? Відповідей на ці запитання архівний опис не давав. Не знаходилося й інших відомостей про самого Каліса. 
 
Але несподівано вдалося вийти на сліди його родини в Бердичеві. Там проживав Веніамін Оксентійович Хмельницький — онук Адольфа Каліса, якому на момент нашої розмови було 89 років. 
 
Ми поспілкувалися телефоном у лютому 2025 року. Веніамін Оксентійович виявився цікавим співрозмовником: за фахом механік-машинобудівник, він добре розумів ливарну справу, якою займалися його предки. А ще пам’ятав діда, бабусю та родинні розповіді про події першої половини ХХ століття. 
 
Розмова швидко вийшла далеко за межі одного архівного документа. Адже історія забутого малинського ливарника виявилася частиною значно ширшої історії німецьких родин Полісся. 
 
Довго думав, як подати цю розмову: що скоротити, що залишити, а що взагалі винести за дужки. Зрештою вирішив подати її майже такою, якою вона відбулася, — без суттєвих скорочень і літературної редактури. З усіма відступами, несподіваними поворотами й подробицями, які на перший погляд не стосуються Малина. Бо саме вони роблять цю розмову живою і дозволяють почути не лише історію Адольфа Каліса, а й голос людини, яка зберегла пам’ять про свою родину та цілу епоху. 
 
«Я онук Каліса, а правнук Остермана» 
 
— Веніаміне Оксентійовичу, я натрапив на архівну згадку про Адольфа Каліса, якому 1907 року дозволяли облаштувати чавуноливарну майстерню при станції Малин. Можете пояснити, ким він вам доводився? 
 
— Я онук Каліса і правнук Остермана. Адольф Каліс — мій дідусь. А Остерман Іван Іванович був батьком моєї бабусі Марії. Він жив у Коростені, займався майстернями. А Каліс був у Малині. 
 
— Тобто Адольф Каліс походив саме з Малина? 
 
— Так, він народився в Малині. Там були німецькі поселення, колонії, хутори. Німців на Житомирщині було багато. І в Малині, і в Черняхові, і в інших місцях. 
 
Я ще з дитинства пам’ятаю, як у родині згадували Малин, Черняхів, їздили до родичів по хуторах. Це було ще до війни. Мені тепер уже 89 років, багато часу минуло, але дещо добре пам’ятаю. 
 
— А як Каліс опинився в Коростені? 
 
— Це було пов’язано з ливарною справою. Остерман теж займався виробництвом, мав майстерні. Вони ремонтували паровози, сільськогосподарські машини, працювали з чавуном. Адольф Каліс був ливарником. Він одружився з Марією Остерман, дочкою Івана Івановича. 
 
— Виходить, це були дві родини, пов’язані не лише шлюбом, а й одним ремеслом? 
 
— Так. Вони всі були пов’язані з виробництвом. І Каліс, і Остермани. 

Коростень 1950-х. Завод &#8220;Жовтенва Кузня&#8221; — колишні майстерні Остермана. Фото: Коростенський ТІЦ 

— А бабуся розповідала, як вийшла заміж за Адольфа Каліса? 
 
— Так, розповідала. Він був набагато старший за неї. Остерман привів його до будинку, покликав свою дочку Марію і сказав, що це її майбутній чоловік. 
 
Бабуся згадувала, що подивилася на нього: невисокий, старий, як їй тоді здавалося. А сама вона була зовсім молодою. Ось така історія. 
 
— А скільки років міг мати Каліс у 1907 році, коли з’явилася справа про майстерню в Малині? 
 
— Точно я не пам’ятаю. Він помер у 1949 році, йому було близько 79 років. На могилі в Бердичеві є табличка, там можна подивитися дату народження. 
 
«Бабуся казала: пахне вагранкою» 
 
— Ви самі пам’ятаєте Адольфа Каліса? Бачили, як він працював? 
 
— Так, пам’ятаю. Я ще дитиною приходив із мамою на завод і заглядав до ливарного цеху. 
 
Він довго працював у Коростені. Був майстром у ливарному цеху на підприємстві, яке згодом стало «Заводом дорожніх машин» (завод «Жовтнева Кузня» &#8211; прим.). 
 
— Тобто він продовжував працювати за своїм фахом навіть у похилому віці? 
 
— Так, працював. Він добре знав ливарну справу. Це ж таке виробництво, де потрібно мати великий досвід. Не кожен міг правильно провести плавку. 
 
— Ви самі теж працювали в машинобудуванні? 
 
— Так, я механік, машинобудівник. Працював на верстатобудівному заводі. Тому добре знаю, що таке ливарне виробництво, як воно працює. 
 
— А бабуся Марія також мала стосунок до ливарної справи? 
 
— Так, вона теж працювала в майстернях. Я добре пам’ятаю, як вона розповідала про це. Коли я вже працював на заводі, вона іноді казала, що пахне вагранкою. Розумієш, що таке вагранка? 
 
— Знаю це слово, але поясніть. 
 
— Вагранка — це така піч, у якій плавлять чавун. Туди завантажують метал, паливо, подають повітря. Коли йде плавка, з печі виходить характерний дим і запах. 
 
А бабуся працювала біля такої печі. Вона розповідала, що їй було дуже важко носити шихту в кошиках і завантажувати її у вагранку. 
 
— Шихта — це суміш матеріалів для плавки? 
 
— Так, метал, паливо, усе, що потрібно для плавки. 
 
А її сестра Тереза тоді ганяла коней по колу. Вони приводили в дію механізм, який подавав повітря у вагранку. 
 
Ось так тоді працювали. Це була важка фізична праця. І жінки теж нею займалися. 
 
— Тобто в родині збереглися спогади навіть про технологію виробництва. 
 
— Так. І це було дуже велике ремесло. Відлити якусь чавунну річ — не така проста справа, як може здаватися. 
 
Робили різний посуд, чавунні ємності, деталі, праски. Були праски звичайні, які нагрівали на печі, а були такі, в яких усередині розпалювали вугілля. Усе це потребувало майстерності. 
 
«Якщо метал застигне у вагранці, буде біда» 
 
— Ви згадали, що Адольф Каліс працював майстром у Коростені. А як він пережив 1930-ті роки? Адже для людей німецького походження це був небезпечний час. 
 
— Його заарештували. Це було у 1937 році. Він тоді працював майстром у ливарному цеху. Прийшли й забрали його просто з роботи. Але там якраз ішла плавка чавуну. 
 
— І що сталося? 
 
— Директор заводу поїхав до НКВС і сказав, щоб Каліса відпустили. Бо якщо зараз зупиниться плавка і метал застигне у вагранці, буде «козел». Знаєш, що таке «козел»? 
 
— Ні, поясніть. 
 
— Це коли метал застигає всередині печі й утворюється велика тверда маса. Тоді вагранку потрібно розбирати. Це серйозна аварія для виробництва. 
 
От директор і сказав, що якщо вони не відпустять Каліса, то потім доведеться з’ясовувати, хто винен у зупинці виробництва. І Каліса відпустили. 
 
— Тобто його професійна незамінність фактично врятувала від арешту? 
 
— Так, відпустили. Але потім заарештували директора й головного інженера. 
 
— Це дуже промовиста історія. Виходить, Каліс мав неабияку кваліфікацію, якщо директор особисто домагався його звільнення. 
 
— Так, він був досвідченим майстром. 
 
«Петлюра жив у них на квартирі» 
 
— А що в родині розповідали про давніші часи — революцію, зміну влади, період до приходу більшовиків? 
 
— Бабуся розповідала, що в них у Коростені на квартирі жив Петлюра. Вона говорила, що Петлюра був дуже інтелігентною людиною. Вони спілкувалися німецькою мовою. 
 
— Тобто у вашій родині німецька була звичайною мовою спілкування? 
 
— Так. Вони були німцями. І Каліси, і Остермани. Були протестантами, лютеранами. Навіть після війни, коли ми вже жили в Коростені, старші члени родини між собою розмовляли німецькою. А я цього не любив. Я був хлопчиськом, мені не подобалися ці німецькі розмови. Тому при мені вони намагалися говорити російською. 
 
 
 
— Виходить, німецька мова зберігалася в родині навіть після всього, що їй довелося пережити. 
 
— Так, це була їхня рідна мова. 
 
«Вона рятувала людей, а потім сама опинилася у в’язниці» 
 
— Ви сказали, що історія родини тісно пов’язана з репресіями. А як склалася доля дітей Адольфа Каліса? 
 
— У родині були Валентина, Олена, Ельвіра. Долі в них були дуже непрості. Валентина під час німецької окупації працювала на біржі праці. 
 
— Що вона там робила? 
 
— Їй допомогли туди влаштуватися. А потім через людей, які були пов’язані з партизанами, вона отримувала прізвища молодих хлопців, яких треба було врятувати. 
 
Вона переставляла картки в документах, записувала, що людину нібито вже відправили до Німеччини. А насправді та людина йшла до партизанів. Таким чином вона допомагала людям уникнути вивезення до Німеччини. 
 
— А після війни? 
 
— Після війни її посадили. Я пам’ятаю, як приходили люди, яких вона врятувала, дякувати бабусі. А бабуся їх виганяла. 
 
Казала, що Валентина через таких, як вони, сидить у в’язниці. Вона їх урятувала, а сама постраждала. 
 
— А як склалася доля Олени? 
 
— Олена була в Ленінграді. Пережила блокаду, була на фронті, працювала медсестрою, виносила поранених із поля бою. А потім з’ясували, що вона німкеня. Її зняли з фронту й вислали до Киргизії. Ось такі були часи. 
 
«Американці казали: не повертайтеся в Радянський Союз» 
 
— А де перебував Адольф Каліс під час Другої світової війни? 
 
— Коли німецькі війська відступали, вони забирали з собою місцевих німців. І з Коростеня, і з Черняхова, і з інших місць.  Їх примусово вивезли до Німеччини. Після закінчення війни вони опинилися в американській зоні окупації. 
 
Американці попереджали, щоб не поверталися до Радянського Союзу. Казали, що там їх можуть посадити до в’язниці або розстріляти. Але вони повернулися. 
 
— І що було після повернення? 
 
— Почалися арешти. Усіх збирали, відправляли до Житомира. Не розбиралися, хто воював, хто працював, хто що робив. Достатньо було того, що в паспорті записано: німець. 
 
— А де в той час були ви з мамою? 
 
— Ми були в Саранську. Мій батько був військовим. Він закінчив військово-медичну академію в 1940 році, а в 1941-му загинув. А мати була німкенею. І це стало причиною великих проблем для нас. 
 
— Ви теж потрапили під арешт? 
 
— Так. Нас забрали в Коростені. Мали відправити до Житомира, а потім на висилку. Казали, що, можливо, до Сибіру. Нас зібрали у вагонах на вокзалі. Чекали конвой. 
 
І ось один чоловік, який нас супроводжував, сказав матері: «Ти ж дружина військового, твій чоловік загинув на війні. Чому ти тут?» 
 
Але ніхто не зважав на те, що батько був офіцером, комуністом і загинув. Мати за національністю була німкенею — цього було достатньо. 
 
— Як вам вдалося врятуватися? 
 
— Той чоловік сказав мамі взяти чайник і зробити вигляд, що вона йде по окріп на вокзал. А сам порадив їй бігти до військкомату. 
 
Сказав узяти документи батька, військові книжки й пояснити військкому, що вона вдова загиблого офіцера, а її разом із дитиною збираються вислати. Мати так і зробила. 
 
Вона побігла до військкомату. Там знайшовся офіцер, який її вислухав. Я пам’ятаю, що його прізвище потім часто згадували в нашій родині. Він узяв двадцять солдатів, і вони прибігли на вокзал. Там була суперечка з конвоєм. Але нас звільнили й повернули до Коростеня. 
 
— Тобто фактично військові відбили вас у конвою? 
 
— Так. Нас повернули. Я пам’ятаю, як викликали людей за прізвищами, як усіх знову садили у вагони. 
 
Після цього мати мусила щотижня ходити до міліції й відмічатися. Щоб знали, що вона нікуди не втекла. 
 
«Ми зробимо документи, що вона полька» 
 
— А як ваша родина зрештою опинилася в Бердичеві? 
 
— Це вже після війни. У матері була знайома, яка працювала в банку. Вона допомогла нам. Сказала, що потрібно тікати з Коростеня. Бо ніхто не знає, що буде далі. 
 
— І порадила їхати до Бердичева? 
 
— Так. Сказала: беріть сім’ю і їдьте до Бердичева. І ще сказала, що допоможе зробити документи, щоб там було записано не німкеня, а полька. Так і зробили. Ми переїхали до Бердичева. І вже були поляками за документами. 
 
— А Адольф Каліс також переїхав до Бердичева? 
 
— Так. Він помер тут у 1949 році. 
 
— Де його поховали? 
 
— Тут, у Бердичеві, на кладовищі. Там є його могила. Він навіть собі хрест відлив із чавуну. Гарний такий чавунний хрест. 
 
— Тобто й на власній могилі залишилася робота майстра-ливарника? 
 
— Так, чавунний хрест. 
 
— А якісь його речі або фотографії збереглися в родині? 
 
— Так, у мене залишалися деякі речі. І фотографії є — Каліса, Остермана. У мене було багато документів з історії родини. Колись до мене навіть приїжджали родичі з Німеччини й Америки. Цікавилися родинною історією. 
 
«А хто насправді робив ті чавунні праски?» 
 
— Повернімося ще ненадовго до Малина. У нас є історія дослідно-експериментального заводу, який виріс із давніх майстерень. Заведено вважати, що їх заснував Франц Куберт. А тепер знаходиться Каліс, про якого в Малині практично ніхто не чув. 
 
— Я не знаю, який саме ливарний завод був у Малині. Але чавунне лиття тоді було поширене. 
 
У таких майстернях відливали посуд, різні господарські речі, праски, деталі. Усе це робили з чавуну. 
 
— У Малині відомі старі чавунні праски з позначенням міста. Їх пов’язують з артіллю «Плуг», а згодом і з заводом. 
 
— Праски тоді багато де відливали. І чавунний посуд, і деталі. Відлити хорошу річ — це велика майстерність. 
 
— От саме це й цікаво. Ми знаємо історію майстерень Куберта, знаємо про артіль «Плуг», маємо згадку про Каліса. Але чи пов’язані між собою ці виробництва — невідомо. 
 
— Це треба шукати. Я про той малинський завод докладно не знаю. 
 
— Дякую вам, Веніаміне Оксентійовичу, за цю розмову. Можливо, ще знайду якісь документи про вашого діда. 
 
— Ну, давай. Якщо я ще буду живий. 
 
— Та живіть, живіть! Ви ще дуже жвавий у такому віці. 
 
— Ну, давай. До побачення. 
 
Історія, у якій ще бракує багатьох сторінок 
 
Ця розмова відбулася у лютому 2025 року. Вона не дала остаточної відповіді на головне питання, з якого почався пошук: що сталося з чавуноливарною майстернею Адольфа Каліса при станції Малин? 
 
Утім, завдяки родинним спогадам постать, яка до цього існувала лише в кількох рядках архівного опису, отримала біографічні обриси. 
 
Ми дізналися про німецьку родину, пов’язану з ливарною справою, про переїзд до Коростеня, роботу на підприємстві, арешт 1937 року, примусове переміщення під час війни й останні роки життя в Бердичеві. Проте чимало питань залишаються відкритими. 
 
Передусім потрібно відшукати саму архівну справу 1907 року. Її опис ще не засвідчує, що майстерню справді побудували й запустили. А головне — невідомо, де саме вона мала розташовуватися. Формулювання «при станції Малин» залишає простір для пошуків на старих планах і картах. 
 
Не менш цікава історія Франца Куберта й артілі «Плуг». Чи існували в Малині два незалежні виробництва? Чи могли вони згодом об’єднатися? Або підприємство Каліса взагалі не мало стосунку до майбутнього МОЕЗ? Наразі немає достатніх підстав для жодного з цих висновків. 
 
Окремого дослідження заслуговує Іван Іванович Остерман, із чиїми майстернями родинні спогади пов’язують витоки коростенського заводу дорожніх машин. Тут потрібні документи, які б дозволили підтвердити цю історію та простежити виробничі зв’язки між Коростенем і Малином. 
 
І, нарешті, залишилися фотографії та родинні документи, про які згадував Веніамін Оксентійович. Чи збереглися вони донині? Чи стоїть ще на кладовищі в Бердичеві чавунний хрест, який, за словами онука, Каліс відлив власноруч? До всього цього варто повернутися. 
 
Бо історія місцевого підприємства — це не лише дата заснування, назви заводів та перелік продукції. Це ще й люди, які вміли працювати з металом, створювали власні майстерні, навчали наступні покоління і залишили після себе речі, що пережили своїх майстрів. 
 
Про одного з таких людей — Адольфа Каліса — Малин тепер знає трохи більше. Але його історія ще далеко не завершена.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40867</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Малинська громада отримала два нові шкільні автобуси</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/misto/malynska-hromada-otrymala-dva-novi-shkilni-avtobusy/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/misto/malynska-hromada-otrymala-dva-novi-shkilni-avtobusy/#comments</comments>
		    <pubDate>Fri, 09 Oct 2026 11:30:06 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Місто]]></category>		<description><![CDATA['Транспорт передали під час виїзної зустрічі керівників громад Житомирщини у Звягельському районі 8 жовтня Малинська громада отримала два нові шкільні автобуси, які використовуватимуть для підвезення учнів до закладів освіти. Передача транспорту відбулася під час виїзної зустрічі керівників територіальних громад Житомирської області у Звягельському районі. Про це повідомила Малинська міська рада. За інформацією міськради, автобуси передали [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Транспорт передали під час виїзної зустрічі керівників громад Житомирщини у Звягельському районі 
 
8 жовтня Малинська громада отримала два нові шкільні автобуси, які використовуватимуть для підвезення учнів до закладів освіти. Передача транспорту відбулася під час виїзної зустрічі керівників територіальних громад Житомирської області у Звягельському районі. 
 
Про це повідомила Малинська міська рада. 
 
За інформацією міськради, автобуси передали завдяки спільній роботі держави, міжнародних партнерів, Житомирської обласної військової адміністрації та територіальних громад. 
 
Новий транспорт має посилити шкільний автопарк громади та допомогти з організацією регулярного підвезення дітей до навчальних закладів. Це особливо важливо для учнів, які мешкають у селах і щодня потребують транспорту, щоб дістатися до школи. 
 
«Автобуси передали в межах співпраці держави, міжнародних партнерів, Житомирської обласної військової адміністрації та територіальних громад. Це важливе підсилення для освітньої галузі громади та забезпечення підвезення учнів до закладів освіти», — зазначили у Малинській міській раді. 
 
                 
                    #tdi_1  .td-doubleSlider-2 .td-item1 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/shkilni-avtobusy-4.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_1  .td-doubleSlider-2 .td-item2 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/shkilni-avtobusy-2.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_1  .td-doubleSlider-2 .td-item3 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/shkilni-avtobusy-1.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                 
                
                    
                        
                           Шкільні автобуси передали під час виїзної зустрічі на Житомирщині. Фото: Малинська міська рада 
                            
                                1 з 3
                                
                                    
                                    
                                
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                    
                    
                        
                    
                    
                        
                    
                            
                         
                     
                 
 
У громаді також подякували начальнику Житомирської обласної військової адміністрації Віталію Бунечку за підтримку та співпрацю. 
 
«Щиро дякуємо начальнику Житомирської обласної військової адміністрації Віталію Бунечку за постійну підтримку й допомогу нашій громаді, солідарність та увагу до потреб її жителів. Цінуємо співпрацю, завдяки якій вдається реалізовувати важливі для громади ініціативи та створювати кращі умови для наших дітей», — йдеться в повідомленні. 
 
Водночас у міській раді поки не уточнили, на які саме шкільні маршрути вийдуть нові автобуси, які заклади освіти вони обслуговуватимуть та коли розпочнуть перевезення дітей.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40861</guid>
  </item>
  <item>
    <title>«Ми починали просто для себе, а тепер мріємо про міжнародний фестиваль»: Анна Солоненко про ансамбль TONIKA, школу мистецтв і життя в Малині</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/kultura/my-pochynaly-prosto-dlia-sebe-a-teper-mriiemo-pro-mizhnarodnyy-festyval-anna-solonenko-pro-ansambl-tonika-shkolu-mystetstv-i-zhyttia-v-malyni/</link>
	<dc:creator><![CDATA[olena]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/kultura/my-pochynaly-prosto-dlia-sebe-a-teper-mriiemo-pro-mizhnarodnyy-festyval-anna-solonenko-pro-ansambl-tonika-shkolu-mystetstv-i-zhyttia-v-malyni/#comments</comments>
		    <pubDate>Thu, 08 Oct 2026 18:12:07 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Інтерв’ю]]></category>		<description><![CDATA['Музикантка, засновниця ансамблю TONIKA та директорка Малинської школи мистецтв Анна Солоненко — про відновлення закладу після російського удару, любов до бандури та місто, яке стало для неї новим домом Рік тому в Малині з’явився незвичайний музичний колектив — ансамбль бандуристок TONIKA. Його учасниці свого часу навчалися грати на бандурі, однак згодом обрали зовсім інші професії. [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Музикантка, засновниця ансамблю TONIKA та директорка Малинської школи мистецтв Анна Солоненко — про відновлення закладу після російського удару, любов до бандури та місто, яке стало для неї новим домом 
 
Рік тому в Малині з’явився незвичайний музичний колектив — ансамбль бандуристок TONIKA. Його учасниці свого часу навчалися грати на бандурі, однак згодом обрали зовсім інші професії. Через десять, п’ятнадцять, а дехто й двадцять років вони знову повернулися до інструмента. Спочатку просто хотіли грати для себе, але вже за кілька місяців почали виступати, брати участь у конкурсах і готувати складніший репертуар. 
 
Ініціаторкою створення ансамблю стала Анна Солоненко — професійна бандуристка, співачка, колишня артистка тріо бандуристок Українського радіо, а нині директорка Малинської дитячої школи мистецтв. Родом вона з Полтавщини, багато років жила й працювала в Києві, а після початку повномасштабного вторгнення разом із чоловіком, музикантом Русланом Солоненком, переїхала до Малина. 
 
За цей час вона встигла не лише створити власний ансамбль, а й очолити школу мистецтв, яка у вересні повернулася до відновленого після російського удару приміщення. 
 
MALYN.MEDIA поговорило з Анною Солоненко про те, як дорослі повертаються до музики, чим живе місцева школа мистецтв та як змінюється ставлення до невеликого міста, коли починаєш називати його домом. 
 
«Дівчата казали: скільки можна думати, давай уже щось робити» 
 
— Пані Анно, минув рік відтоді, як ви започаткували ансамбль TONIKA. Звідки виникла ідея створити колектив саме для дорослих? 
 
— Коли я переїхала до Малина, то звернула увагу на те, скільки тут людей, які свого часу навчалися грати на бандурі. Насправді це не дивно, адже в місті існувала велика капела бандуристів «Веснянка», працювали й продовжують працювати викладачі, які виховали не одне покоління музикантів. 
 
Але далеко не всі, хто закінчує музичну школу, пов’язують із музикою своє професійне життя. Людина може обрати зовсім іншу спеціальність, працювати в іншій сфері, створити сім’ю, виховувати дітей. І виходить, що інструмент, якому колись присвятила кілька років, поступово залишається в минулому. 
 
У мене й раніше були дорослі учні, які хотіли навчатися просто для себе. Тому я почала спілкуватися з жінками, які колись грали на бандурі, і поступово виникла думка зібрати їх разом. Щоправда, від ідеї до її втілення минуло чимало часу. 
 
Я довго міркувала, як усе організувати. На той момент ще не працювала в школі мистецтв, не мала достатньої кількості інструментів і навіть не знала, де ми могли б проводити заняття. А дівчата вже загорілися цією ідеєю й постійно мене підганяли: «Скільки ти вже будеш думати? Давай щось робити!» 
 
Згодом мене запросили викладати до Малинської школи мистецтв, і поступово все почало складатися. Я домовилася зі Світланою Іванівною Майданович, що вона позичить кілька бандур. Інші викладачі теж допомогли — хтось дав один інструмент, хтось ще один. Так назбиралося сім бандур, і ми нарешті змогли почати репетиції. 
 
— Скільки людей сьогодні об’єднує TONIKA? Хто ці жінки поза музикою? 
 
— Зараз нас восьмеро разом зі мною. Це Ірина Патурова, Ольга Насіканова, Катерина Пушкарьова, Тетяна Скоростинська, Наталія Нечипоренко, Анна Федорова та Наталія Майданович-Лосенко. 
 
Усі учасниці в різні роки навчалися грати на бандурі, але сьогодні займаються різними справами, мають різні професії. Зокрема, обидві Наталії викладають мистецтво в малинських ліцеях. 
 
Ми дуже різні за віком. У когось уже дорослі діти, а хтось виховує ще зовсім маленьку дитину. Але нас об’єднує любов до бандури й української пісні. Виявилося, що цього цілком достатньо, аби знайти спільну мову. 
 
— А чому саме TONIKA? Звучить сучасно й зовсім не схоже на звичні назви народних колективів. 
 
— О, назву ми обирали дуже довго! Спочатку просто збиралися, репетирували, вчили пісні й навіть не замислювалися над тим, як називатимемося. 
 
Ми почали займатися у вересні, і я запропонувала взятися за колядки та щедрівки. Знала, що дівчатам знадобиться час, аби відновити навички, адже багато хто не грав роками. Думала, якраз до зимових свят вивчимо репертуар і зможемо поспівати для власного задоволення. 
 
На той час школа мистецтв частково працювала у приміщенні Центру культури і дозвілля. Там почули наші репетиції, і директорка ЦКіД Валентина Ровнер запропонувала поїхати на обласний фестиваль-конкурс колядок і щедрівок в Олевську. 
 
Ми погодилися, але виявилося, що колективу потрібна назва. Хотілося чогось небанального, сучасного, але водночас пов’язаного з музикою. Перебрали дуже багато варіантів. 
 
І зрештою придумали TONIKA. Насправді це абревіатура, складена з перших літер наших імен: Тетяна, Ольга, дві Наталії, Ірина, Катя та дві Анни. Усе дуже вдало збіглося, адже тоніка — це ще й музичний термін. Нам здалося, що назва ідеально підходить: коротка, милозвучна й зі змістом. 
 
«Планували просто грати для себе, але стали справжнім колективом» 
 
— Яким був цей перший рік? Чи вдалося реалізувати те, що задумували на початку? 
 
— Я вам скажу, що вдалося навіть більше, ніж планувала. Адже спочатку взагалі не ставила перед нами якихось професійних завдань. Хотіла, щоб це було культурне дозвілля, можливість зустрітися, пограти, поспілкуватися, провести час серед людей, які мають спільні інтереси. 
 
Якщо ми всі любимо бандуру, українську пісню, то, найімовірніше, маємо і якісь спільні життєві цінності. Мені хотілося створити саме таке коло однодумців. Але потім з’явилася підготовка до конкурсу, почали надходити запрошення виступати на різних заходах. Ми взялися за нові твори, поступово ускладнювали репертуар. І я бачу, наскільки дівчата виросли за цей рік у професійному плані. 
 
Нині ансамбль TONIKA об’єднує вісьмох учасниць різного віку та професій, яких поєднує любов до бандури й української пісні. Фото: з архіву колективу 
 
Ми виконуємо пісні, не граємо окремих інструментальних творів, але акомпанемент уже став значно складнішим технічно. Те, що на початку здавалося непростим, тепер дається набагато легше. Найголовніше, що за цей рік ми стали не просто групою людей, які приходять на заняття, а справжнім колективом. І саме цим я найбільше пишаюся. 
 
— Що сьогодні у вашому репертуарі? Це переважно народна музика чи є й сучасні композиції? 
 
— Ми співаємо і народні пісні, і добре відомі українські композиції. Наприклад, зараз у нашому репертуарі є «Червона рута», а також пісня «Їхали козаки» з репертуару гурту «Тінь Сонця». Насправді у нас дуже простий принцип вибору репертуару: пісня має подобатися всім. Ми ж створювали цей ансамбль із любові до музики, тому не хочемо перетворювати його на якусь повинність. 
 
Я завжди кажу, що наш колектив створений із великої любові до бандури. І все, що ми робимо, теж має бути з любов’ю. Якщо якась композиція нам усім подобається — беремо її, вчимо, співаємо. А буває, що спробували пісню, але відчуваємо, що вона не наша. Тоді просто відмовляємося від неї. Нам до душі мелодійні, щирі пісні, які хочеться не лише виконувати, а й проживати. 
 
— А які труднощі виникають у роботі ансамблю? Чи вистачає інструментів, умов для репетицій? 
 
— Інструменти в нас є, але вони вже старенькі. Десь треба щось відремонтувати, десь замінити струни. Дуже хотілося б оновити чохли, адже ті, якими користуємося зараз, зовсім зносилися. Коли потрібно кудись їхати, перевезення бандур перетворюється на окрему проблему. 
 
Але найбільший виклик сьогодні — це, звичайно, безпекова ситуація. Через повітряні тривоги ми часто втрачаємо можливість провести репетицію. Буває, запланували заняття, усі налаштувалися, а зібратися не виходить. 
 
До того ж кожна учасниця має свої сімейні обставини. Наприклад, якщо тривога, комусь немає з ким залишити дитину. І це зрозуміло, бо ми всі живемо в однакових воєнних умовах. Тому саме війна та пов’язані з нею обмеження сьогодні найбільше впливають на нашу роботу. 
 
— Ви знову запрошуєте малинців долучатися до TONIKA. Чи може прийти людина, яка давно не брала бандуру до рук? 
 
— Звичайно! Власне, такі люди й становлять основу нашого колективу. Але є одна умова: людина повинна колись навчатися грати на бандурі, адже ми не проводимо індивідуальних уроків і не можемо навчати з нуля під час спільних репетицій. 
 
Дуже часто жінки кажуть мені: «Боже, я ж двадцять років не грала!» А я відповідаю, що в нас усі такі. Хтось не грав десять років, хтось п’ятнадцять, а хтось і двадцять. Звичайно, спочатку складно. Потрібно пригадати ноти, техніку, знову звикнути до інструмента. Але якщо людина колись навчалася в музичній школі, вона має хорошу базу. Це як їзда на велосипеді: навіть після тривалої перерви навички поступово повертаються. Тому найважливіше — бажання. І, звісно, любов до бандури. 
 
— Анно, чим для вас особисто стала TONIKA за цей рік? Це все ще музичний проєкт чи вже щось більше? 
 
— Насамперед це жіноча спільнота однодумців. Так склалося, що в нас зібралися лише жінки, і тепер ми навіть жартуємо, що чоловіків до колективу вже не прийматимемо, навіть якщо вони вміють грати на бандурі. 
 
Ми всі різного віку, належимо до різних поколінь, маємо різний життєвий досвід. Але водночас є багато того, що нас об’єднує: цінності, любов до української культури, бажання розвиватися, проводити час цікаво й змістовно. Мені здається, що саме це спілкування, відчуття спільності, можливість бути серед людей, які тебе розуміють, і є найціннішим. Думаю, не лише для мене, а й для кожної з наших учасниць. 
 
— Про що мрієте як засновниця ансамблю? Яким хотіли б бачити його за кілька років? 
 
— Маю одну велику мрію: хочу, щоб ми поїхали на міжнародний фестиваль народної музики за кордон. Я свого часу працювала у Тріо бандуристок Українського радіо, багато виступала на європейських фестивалях. Також ми чимало гастролювали дуетом із моїм чоловіком Русланом Солоненком. І я добре знаю, наскільки за кордоном цікавляться нашою народною музикою. 
 
Можна багато говорити про сучасні композиції, авторські пісні, нові музичні напрями. Але коли приїжджаєш до Європи на фестиваль народної музики, люди насамперед хочуть почути український фольклор. Бо саме він є одним з облич нашої нації. 
 
За рік TONIKA переросла з музичного гуртка за інтересами у повноцінний творчий колектив. Фото з архіву ансамблю 
 
Зараз дуже популярне сучасне прочитання народної музики, цікаві обробки, поєднання традиційного звучання з новими елементами. І я хотіла б, щоб ми з TONIKA теж мали можливість представити нашу бандуру й українські пісні на такому фестивалі. Поки що це навіть не конкретний план, а мрія. Але рік тому я й не думала, що ми так швидко виростемо як колектив. Тому, можливо, за кілька років і ця мрія здійсниться. 
 
«Діти, які навчаються в таких умовах, уже не погодяться на менше» 
 
— У вересні в Малині відкрили відновлену після російського удару школу мистецтв. Ви очолюєте цей заклад. Що змінилося після повернення до оновленого приміщення? 
 
— Найперше і найважливіше — ми нарешті всі разом. Поки тривало відновлення, школа мистецтв працювала в різних приміщеннях міста. Наш колектив був фактично розділений, і це створювало чимало труднощів і для викладачів, і для учнів. 
 
Зараз ми повернулися до своєї школи. Але це вже не просто те саме приміщення, до якого звикли раніше. Воно повністю оновлене, сучасне, красиве й дуже комфортне. Люди, які до нас приходять, часто кажуть, що навчатися в такій школі — справжня мрія. 
 
Мені дуже запам’яталася думка, яку висловила очільниця обласного управління культури. Вона сказала, що діти, які навчаються в таких умовах, уже не погодяться на менше й завжди прагнутимуть чогось більшого у своєму житті. 
 
Мені здається, це дуже точно передає значення нашого відновлення. Адже йдеться не лише про відремонтовані стіни чи нове обладнання. Це середовище, в якому дитина зростає, розвивається, формує свої уявлення про красу, комфорт і ставлення до себе. 
 
Навіть звичайні побутові речі мають велике значення. Ось зараз похолодало, у мене вдома вже досить холодно, а в школі мистецтв тепло й комфортно, хоча опалення ще не ввімкнули. Ми можемо спокійно працювати, діти можуть займатися в хороших умовах. Здавалося б, дрібниця. Але саме з таких речей і складається відчуття, що про тебе подбали, що твоя праця й навчання мають значення. 
 
— Чи вдалося зберегти інтерес дітей до мистецької освіти після всіх труднощів, пов’язаних із війною та відновленням школи? 
 
— Так, і це для нас велика радість. Наша школа має ліцензію на навчання 400 учнів, і зараз ми практично досягли цієї межі. У нас навчається понад 390 дітей, тобто вільних місць майже не залишилося. 
 
Ми цим пишаємося, адже це означає, що дітям і батькам потрібна мистецька освіта, вони довіряють нашим викладачам і хочуть навчатися саме тут. Звичайно, є більш популярні напрями, є ті, на які попит дещо менший. Так само є викладачі, до яких особливо прагнуть потрапити учні. Але це нормальна ситуація для будь-якої школи. 
 
Головне, що попри війну, переїзди між приміщеннями й усі труднощі інтерес до музики та мистецтва в Малині зберігся. І тепер ми маємо значно кращі умови, щоб цей інтерес підтримувати й розвивати. 
 
«Після Києва було складно звикнути. А тепер розумію, наскільки тут комфортніше жити» 
 
— Ви не родом із Малина, проте нині очолюєте місцеву школу мистецтв і активно долучаєтеся до культурного життя громади. Як Малин узагалі з’явився у вашому житті? 
 
— Мій чоловік, Руслан Солоненко, родом із Малина. Він навчався тут, у місцевій школі мистецтв. А познайомилися ми вже в Києві, коли обоє були студентами Національної музичної академії України. Разом навчалися грати на бандурі. Згодом кожен із нас здобув ще одну музичну освіту: Руслан навчався оперного співу, а я — академічного вокалу. Тобто в кожного з нас по дві освіти, здобуті в музичній академії. Ми завжди йшли спільним творчим шляхом, разом виступали, працювали, багато часу присвячували музиці. 
 
Коли почалося повномасштабне вторгнення, залишатися в Києві для нас стало неможливо. І ми вирішили повернутися до рідного міста Руслана. Тим паче, що Малин уже був нам знайомий: ще під час пандемії ми певний час тут жили, приїжджали, виступали. А сама я родом із Полтавщини. Мої батьки живуть у Лубнах. 
 
Подружжя музикантів Анна та Руслан Солоненки. Фото: з особистого архіву 
 
— Як минула ваша адаптація після столиці? Чи легко було звикнути до життя в невеликому місті? 
 
— Спочатку було дуже складно. Після Києва здається, що життя в невеликому місті влаштоване зовсім інакше. Київ має свій особливий ритм. Наприклад, ти можеш витрачати на дорогу до роботи півтори, дві, а іноді й три години. І сприймаєш це як частину повсякденного життя.  
 
Натомість у Малині все зовсім інакше. Ти можеш бути вдома, а вже за десять хвилин опинитися в іншому кінці міста й вирішувати якісь справи. Спочатку до цього навіть незвично було пристосовуватися. 
 
Але ми з Русланом не були тут зовсім чужими. Нас і раніше знали як музикантів, запрошували виступати на різних заходах. Зокрема, ми давно знайомі з Валентиною Ровнер, яка неодноразово запрошувала нас до участі в культурних подіях. 
 
Згодом мене запросили викладати до Малинської школи мистецтв. Першого року я набрала шістьох учнів і досі вважаю це своїм маленьким досягненням. Я дуже вдячна батькам своїх вихованців, які мені довірилися. Адже я приїхала з іншого міста, тут мене не знали як викладачку. Можливо, певну роль відіграла моя освіта, досвід роботи в Києві. Завдяки цьому мені довірились.  
 
Ще з 2015 року я викладала в столиці й пропрацювала там сім років. Причому спочатку навіть сама не очікувала, наскільки мені сподобається працювати з дітьми. Адже коли навчаєшся в музичній академії, зазвичай мрієш передусім про сцену, виступи, професійну артистичну кар’єру. Я теж працювала артисткою, зокрема на Українському радіо, нині це Суспільне. 
 
Але викладання відкрило для мене інший бік музики. Мені дуже сподобалося бачити, як діти навчаються, розвиваються, роблять перші успіхи. Навіть коли у 2022 році ми вже виїхали з Києва, я ще завершувала навчальний рік зі своїми учнями онлайн. Мені було дуже шкода з ними розлучатися. Тому коли почала працювати в Малинській школі мистецтв, професійно мені було досить легко адаптуватися. Це була добре знайома робота, яку я любила й розуміла. А з часом звикла й до самого міста. 
 
— Ви можете оцінити культурне життя Малина поглядом людини, яка приїхала ззовні. Що вас тут приємно здивувало? 
 
— Насамперед кількість творчих колективів. Насправді для такого міста, як Малин, їх дуже багато. У нас є хор, оркестр народних інструментів, духовий оркестр, капела бандуристів «Веснянка», ансамбль бандуристів «Любава», колективи викладачів та інші творчі об’єднання. 
 
Я бувала в різних громадах і можу порівнювати. Є міста, де взагалі немає таких колективів або працює лише один, який об’єднує всіх працівників культури. У Малині справді активне культурне життя. І що особливо цінно — воно не зупиняється навіть під час війни. 
 
Люди продовжують працювати, репетирувати, виступати, їздити на конкурси, здобувати нагороди. Попри всі труднощі вони не відмовляються від творчості. І це багато говорить про громаду. 
 
— А чого, на вашу думку, Малину ще бракує для розвитку мистецтва? 
 
— Мені дуже хотілося б, щоб у нас було більше молодих музикантів і викладачів. Зараз значну частину культурного середовища становлять люди середнього та старшого віку. Але я розумію, що це проблема не лише Малина й навіть не лише мистецької сфери. Молодь традиційно прагне переїхати до великих міст, де бачить більше можливостей для навчання, роботи, розвитку. Водночас за роки життя тут я сама змінила своє ставлення до невеликих міст. 
 
Тепер розумію, що в багатьох аспектах життя в Малині значно комфортніше, ніж у мегаполісі. Той постійний стрес, поспіх і напруження, які супроводжують життя у великому місті, нікуди не зникають. А під час війни це відчувається ще гостріше. 
 
Малин — прекрасне місто для життя. Тут є своя культурна історія, традиції, талановиті люди, можливості для творчості. І мені дуже хотілося б, щоб це бачило більше молодих людей. Щоб вони розуміли: для того, аби займатися улюбленою справою, розвиватися й бути потрібними, не завжди обов’язково їхати до великого міста. 
 
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40843</guid>
  </item>
  <item>
    <title>«Стояв на зупинці й не знав, який автобус чекати»: малинець створив сервіс із розкладами транспорту</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/misto/stoiav-na-zupyntsi-y-ne-znav-iakyy-avtobus-chekaty-malynets-stvoryv-servis-iz-rozkladamy-transportu/</link>
	<dc:creator><![CDATA[olena]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/misto/stoiav-na-zupyntsi-y-ne-znav-iakyy-avtobus-chekaty-malynets-stvoryv-servis-iz-rozkladamy-transportu/#comments</comments>
		    <pubDate>Wed, 07 Oct 2026 12:18:30 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Інтерв’ю]]></category>		<description><![CDATA['У Малині на зупинках з’явилися наліпки з маршрутами та QR-кодами, які ведуть на сервіс із розкладами автобусів, електричок і попуток. Нещодавно у місцевих Facebook-групах почали поширювати фото нових інформаційних наліпок, які з’явилися на зупинках «Прожектор» та біля магазину «Промінь». На них зазначені назви зупинок, номери маршрутів, напрямки руху, основні точки дорогою та QR-код, який веде [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['У Малині на зупинках з’явилися наліпки з маршрутами та QR-кодами, які ведуть на сервіс із розкладами автобусів, електричок і попуток. 
 
Нещодавно у місцевих Facebook-групах почали поширювати фото нових інформаційних наліпок, які з’явилися на зупинках «Прожектор» та біля магазину «Промінь». На них зазначені назви зупинок, номери маршрутів, напрямки руху, основні точки дорогою та QR-код, який веде на транспортний сервіс «Як доїхати». 
 
Сам сервіс з’явився не як проєкт міської ради чи перевізників. Його створив уродженець Малина Сергій Меренков, який працює у сфері інформаційних технологій. Ідея, за його словами, виникла з дуже побутової ситуації: стоячи на зупинці, він не зміг швидко зрозуміти, які автобуси там їздять і коли чекати наступний. 
 
Згодом із цього виріс сайт із міськими маршрутами, електронними табло зупинок, міжміськими рейсами, розкладом електричок та оголошеннями про попутки. Частину інформації доводиться збирати вручну, частину — шукати у відкритих даних та публікаціях міської ради. 
 
MALYN.MEDIA поговорило із Сергієм про те, як працює сервіс, наскільки точним є час прибуття автобусів, чому деякі зупинки доводиться буквально шукати на місцевості та чи можна в майбутньому бачити маршрутки на карті у реальному часі. 
 
«Я СТОЯВ НА “ПРОЖЕКТОРІ” Й НЕ ЗНАВ, ЯКІ ТАМ ВЗАГАЛІ ХОДЯТЬ АВТОБУСИ» 
 
— Сергію, розкажіть нам, що це за ініціатива і з чого все почалося? 
 
— Десь на початку року в мене з’явилася ідея взагалі зайнятися чимось, пов’язаним із транспортом нашого міста. Спочатку я дивився, чи є якісь нормальні сайти з графіками маршруток між Малином і Києвом. Потім побачив, що є Viber-групи, де люди шукають попутників, обмінюються інформацією про рейси. 
 
А навесні я на короткий період повернувся до мами в Малин. І якось стояв на зупинці «Прожектор» та зрозумів дві речі: по-перше, я навіть не знаю, які номери автобусів тут взагалі ходять, а по-друге — коли вони хоча б приблизно можуть приїхати. 
 
Тоді й почав шукати інформацію та відкриті дані. За законом такі дані мають оприлюднюватися, тому я знайшов те, що було доступне: назви зупинок, приблизний перелік маршрутів, певну інформацію щодо їх руху. Далі все це довелося вручну збирати, структурувати, перевіряти. Так ми поступово дійшли до того, що влітку вже запустили сайт. 
 
— Тобто це повністю ваша особиста ініціатива, без замовлення чи участі міської ради? 
 
— Так, це моя волонтерська ініціатива. Я навіть офіційно до міської ради на етапі створення не звертався. Я писав у Facebook, зокрема під публікаціями, де вони викладали графіки, повідомляв, що є такий проєкт, але прямого контакту поки не було. 
 
Зараз я якраз планую звернутися вже офіційно. У першу чергу не через фінансування, а через дані. Хотілося б, щоб можна було отримати нормальний структурований набір інформації й заповнити все так, як воно має бути. 
 
Бо якщо подивитися, наприклад, на інші міста, то там відкриті дані часто значно повніші. Я дивився Коростень — там, наскільки бачив, є і зупинки, і графіки у більш зрозумілому вигляді. У нас же часто є лише початок руху, кінець руху конкретного маршруту і якийсь умовний інтервал. 
 
А більш детальні графіки вже з’являються окремо — на сайті міськради чи у Facebook у вигляді тих самих таблиць або «листочків», які, думаю, бачили майже всі малинці. Потім у групах знову питають: «У кого є графік третього маршруту?», «А п’ятий не змінювався?». І хтось знову скидає цю картинку. Ми фактично хотіли зібрати все це в одному місці. 
 
ЯК ПРАЦЮЮТЬ QR-КОДИ ТА ЕЛЕКТРОННЕ «ТАБЛО» 
 
— Що зараз бачить людина, яка відсканує QR-код на зупинці? 
 
— Вона переходить на сторінку конкретної зупинки й бачить таке собі електронне табло з орієнтовним часом прибуття автобусів. Але тут треба одразу пояснити, як це працює, щоб люди не сприймали цей час як абсолютний. 
 
Система базується на тих точних графіках, які нам вдалося знайти. Далі вже наш алгоритм прораховує приблизний час прибуття автобуса на наступні зупинки. Наприклад, якщо маршрутка за графіком виїхала від лікарні в певний час, система рахує, коли приблизно вона має бути біля «Променя» чи на іншій зупинці. 
 
Я спеціально навіть трохи зміщував розрахунок у часі, щоб сервіс не показував надто оптимістичний прогноз. Краще нехай автобус приїде трохи раніше від очікування, ніж людина побачить час на сайті, прийде і вже його не застане. 
 
Але головна проблема в тому, що ми не бачимо транспорт у реальному часі. Якщо маршрутка виїхала з лікарні не за графіком, а раніше чи пізніше, то, відповідно, і наш прогноз уже буде зміщений. Тому наразі це орієнтовний час, побудований на графіках, а не GPS-відстеження. 
 
— А якщо користувач просто заходить на сам сайт, що ще там можна зробити? 
 
— Там можна вибрати зупинку, звідки їдеш, і зупинку, куди потрібно дістатися. Система покаже, яким маршрутом можна доїхати, скільки буде зупинок, коли приблизно буде наступний автобус і о котрій орієнтовно людина приїде. 
 
Також маршрут показується на карті. Тобто принцип приблизно такий, як у звичних сервісах на кшталт Google Maps: задаєш точку А і точку Б та отримуєш варіант поїздки. 
 
Єдине, чого система поки не вміє, — будувати складні маршрути з пересадками. Якщо людина може доїхати з однієї точки в іншу одним автобусом, усе працює. А от якщо потрібно спочатку сісти на один маршрут, потім пересісти на інший — такого алгоритму поки немає. 
 
— Наскільки зараз повною є база зупинок і маршрутів? 
 
— Основна частина вже працює, але ще є речі, які потрібно допрацювати. Наприклад, не всі зупинки з тих даних, які я знайшов, вдалося нормально ідентифікувати. 
 
Я буквально їздив на місця і перевіряв. Буває, що в даних зупинка є, а ти приїжджаєш — там немає ні павільйону, ні лавки, ні таблички, взагалі нічого, за чим можна було б зрозуміти, що це зупинка. При цьому я бачив, що автобуси там справді зупиняються. 
 
Тобто частину точок ще треба просто фізично об’їхати, уточнити координати, перевірити, як вони реально працюють. 
 
Ще в нас досі не прорахований десятий маршрут. Він уже є на схемі, але графік поки не внесений. Як тільки ми його внесемо, усе почне працювати автоматично й для нього. До речі, буквально вчора у групах уже питали, чому немає «десятки». 
 
ВІД МІСЬКИХ МАРШРУТІВ ДО КИЄВА, ЕЛЕКТРИЧОК І ПОПУТОК 
 
— Сайт уже виходить за межі лише міського транспорту. Що ще ви туди додали? 
 
— Так, там є окрема вкладка «Міжміські». Ми зібрали графіки малинських маршруток на Київ і у зворотному напрямку. Є інформація щодо Житомира. 
 
Окремо є електрички. Тут працювати значно простіше, тому що в Укрзалізниці є публічні сервіси, і з ними можна синхронізувати інформацію. Тобто розклад електричок не треба переносити вручну з якихось фотографій чи повідомлень. 
 
Також є попутки. Їх ми якраз збираємо з різних груп. Люди публікують оголошення, а наші працівники вручну переносять їх у систему. 
 
— Тобто над наповненням сервісу працюєте не лише ви? 
 
— Так. Зараз технічно це ще троє людей, вони студенти. Я їм плачу за цю роботу. У них є доступ до адміністративної панелі, і вони вручну переносять оголошення, оновлюють інформацію, працюють із попутками. Бо якщо все це робити самому, воно забирає дуже багато часу. 
 
З волонтерами на початку було складніше. Я шукав людей, пояснював, що це за проєкт, для чого все робиться, але багато хто просто не дуже розумів, навіщо це потрібно. Тому врешті частину цієї роботи довелося організувати вже як оплачувану. 
 
— У вас є технічний досвід, який дозволив самому зібрати такий сервіс. Чим ви займаєтеся професійно і наскільки ця робота пов’язана з тим, що ви зробили для Малина? 
 
— Так, технічно я в цій сфері вже давно. Зараз у мене є власна компанія, яку я запустив навесні. Наш основний профіль — POS-системи, тобто програми для ведення обліку й роботи кафе, ресторанів, магазинів. 
 
Є і комерційні плани — наприклад, запропонувати місцевим підприємцям альтернативу сервісам, якими вони користуються зараз, або рішення для тих, хто взагалі нічим подібним не користується. 
 
А транспортний сервіс — це окрема історія. Це саме волонтерський проєкт, який виник із моєї власної проблеми. Я просто хотів зрозуміти, як мені самому нормально користуватися транспортом у Малині. 
 
— Ви родом з Малина, так?  
 
— Я народився в Малині, тут жив до закінчення школи. Потім вступив до університету Шевченка, жив у Києві, кілька років — із 2014-го по 2016-й — жив у Польщі. І там якраз бачив, як подібні системи можуть працювати. 
 
У Польщі є дуже відомий сервіс Jakdojade — фактично «Як доїхати». І коли ми вже думали над назвою нашого сайту, я навіть проводив голосування у місцевих групах. Варіант «Як доїхати» тоді теж переміг. 
 
«ЯКЩО БУДУТЬ GPS-ДАНІ, МОЖНА ПОКАЗУВАТИ АВТОБУСИ В РЕАЛЬНОМУ ЧАСІ» 
 
— Зараз сервіс уже працює, але не все ще завершено. Що залишилося доробити, щоб він охоплював міський транспорт повніше? 
 
— Найперше — завершити те, що вже є: перевірити всі зупинки, доробити десятий маршрут, уточнити дані й поступово розміщувати більше наліпок. 
 
Матеріали для друку в нас уже є. На самих наліпках зазначена назва зупинки, номери маршрутів, які тут проходять, основні зупинки дорогою, інформація про рух у протилежному напрямку та QR-код. 
 
Я спеціально спочатку наклеїв їх лише на кількох зупинках, бо хочу подивитися, чи люди взагалі цим користуються. Чи сканують код, чи заходять на сайт, чи це справді їм потрібно. Якщо побачимо, що є попит, будемо масштабувати. 
 
— Якщо говорити про міську раду, якої участі від неї вам насправді бракує зараз? 
 
— Насампере — нормальні актуальні дані. Я готовий прийти й показати, які саме дані потрібні, як вони мають бути структуровані, що можна зробити з тим набором відкритих даних, який місто все одно має оприлюднювати. 
 
Якщо міська рада захоче, наприклад, профінансувати друк самих наліпок чи зробити нормальні постійні інформаційні таблички на зупинках, ми можемо дати всі макети, інструкції, пояснити технічну частину. 
 
Якщо вони захочуть щось інше — наприклад, разом звернутися до перевізників, — теж можна це обговорювати. 
 
Наскільки я знаю, у перевізників часто є GPS-датчики на транспорті. Вони можуть використовуватися для інших цілей, але технічно, якщо перевізники погодяться надати ці дані, можна зробити вже зовсім інший рівень сервісу. 
 
Тоді люди бачитимуть не розрахунковий час, а фактичне місце автобуса — приблизно так, як це працює в EasyWay у більших містах. З технічного боку це не якась надзвичайно складна задача, ми могли б це реалізувати. 
 
— А заробляти на цьому сервісі в майбутньому ви плануєте чи для вас це принципово некомерційна історія? 
 
— Так. Від самого початку це моя волонтерська ініціатива. Скільки ми зможемо її підтримувати — стільки будемо підтримувати і доступність, і актуальність. 
 
Ми не плануємо брати з людей гроші за те, що зараз уже працює. 
 
Якщо колись міська рада захоче підтримати проєкт — наприклад, допомогти з наліпками, табличками чи даними, — ми готові це обговорювати. Але з точки зору якихось бюджетних грошей мені ця історія не дуже цікава, бо це зовсім інший рівень взаємин, у який я поки не хотів би заходити. 
 
Можливо, колись ми зробимо окремий мобільний застосунок. Теоретично там може бути якась дуже невелика реклама. А може, й не буде, бо я сам рекламу не дуже люблю. 
 
Але саме цей сервіс я не сприймаю як проєкт, на якому обов’язково треба заробляти. Хочеться, щоб він просто був доступним і нормально працював. 
 
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40835</guid>
  </item>
  <item>
    <title>ЛДСП vs МДФ: що краще для корпусних меблів</title>
    <link>https://malyn.media/statti/promo/ldsp-vs-mdf-shcho-krashche-dlia-korpusnykh-mebliv/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/statti/promo/ldsp-vs-mdf-shcho-krashche-dlia-korpusnykh-mebliv/#comments</comments>
		    <pubDate>Wed, 07 Oct 2026 10:25:00 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Промо]]></category>		<description><![CDATA['Під час вибору матеріалів для меблів часто постає дилема між ЛДСП та МДФ. Універсального рішення немає, оскільки обидві плити активно використовують у меблевому виробництві, але кожна з них має власні технічні характеристики, призначення та цінову категорію. Що таке ЛДСП ЛДСП виготовляють шляхом гарячого пресування деревної стружки зі сполучними смолами. З обох боків плиту покривають меламіновою [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Під час вибору матеріалів для меблів часто постає дилема між ЛДСП та МДФ. Універсального рішення немає, оскільки обидві плити активно використовують у меблевому виробництві, але кожна з них має власні технічні характеристики, призначення та цінову категорію. 
 
Що таке ЛДСП 
 
ЛДСП виготовляють шляхом гарячого пресування деревної стружки зі сполучними смолами. З обох боків плиту покривають меламіновою плівкою. 
 
Головні особливості матеріалу: 
 

стійкість до появи дрібних подряпин, зносу та негативного впливу побутової хімії; 
 
широка палітра декорів з імітацією текстури натурального дерева, бетону, каменю, а також великий вибір однотонних матових і глянцевих поверхонь; 
 
збереження чіткої геометрії без ризику усадки, деформації чи кручення з часом, на відміну від масиву деревини; 
 
доступна вартість завдяки масовому виробництву.
 
 
Попри переваги ДСП ламінованого, цей матеріал вимагає якісного захисту торців. Усі відкриті зрізи потрібно закрити захисною кромкою, оскільки внутрішній шар при тривалому прямому контакті з водою може набрякати. 
 
Що таке МДФ 
 
МДФ виготовляють із дрібнодисперсної деревної тирси, яку обробляють сполучними смолами й пресують під високим тиском і температурою. Матеріал отримує однорідну й щільну структуру без порожнин, тому не потребує додаткового зміцнення каркасу. 
 
Головні переваги матеріалу: 
 

Висока щільність і міцність, що дозволяє витримувати значні навантаження та надійно утримувати кріплення. 
 
Гладка поверхня, придатна для нанесення фарби, ПВХ-плівки, шпону чи пластику. 
 
Гнучкість в обробці для створення фрезерованих малюнків. 
 
Висока екологічність завдяки використанню безпечних сполучних компонентів.
 
 
Завдяки щільності матеріал чудово зберігає форму та витримує повторну збірку. Проте матеріал має більшу вагу й вищу вартість порівняно з ДСП, тому його частіше використовують для фасадів і декоративних елементів. 
 
Міцність і щільність 
 
Дрібнодисперсна плита має однорідну структуру й високу щільність, тому витримує великі навантаження та міцно утримує фурнітуру навіть при повторній збірці. Ламінована стружкова основа менш щільна, через що розрахована на стандартні навантаження, а повторне закручування кріплень послаблює фіксацію. 
 
Можливості обробки 
 
Стружкові плити підходять тільки для прямого розкрою та поклейки кромки, оскільки при фрезеруванні матеріал кришиться. Волокнистий масив легко піддається будь-якій обробці: з нього створюють рельєфні візерунки, закруглені фасади й інтегровані ручки. 
 
Вологостійкість 
 
Завдяки щільному пресуванню та парафіновим домішкам волокнистий аналог добре переносить сирість, зберігаючи геометрію в кухнях і ванних. Стружкові вироби мають лише поверхневий захист — потрапляння води у стики чи під кромку спричиняє розбухання деталей. 
 
Цінова категорія 
 
Ламінована ДСП більш доступна завдяки низькій собівартості сировини. Дрібнодисперсні плити коштують дорожче через складне виготовлення та потребу в оздобленні (фарбуванні чи плівці), що компенсується їхньою довговічністю. 
 
Що для чого використовувати 
 
Для внутрішніх каркасів, полиць та висувних шухляд краще обирати ЛДСП. Цей матеріал добре витримує навантаження і дозволяє заощадити на елементах, які не потребують складного декорного фрезерування чи захисту від прямого контакту з водою. 
 
Для фасадів, дверцят та меблів у ванну кімнату варто брати МДФ. Завдяки високій щільності та вологостійкості він краще витримує щоденне зношування, не боїться пари й дозволяє реалізувати будь-які дизайнерські рішення. 
 
Отже, ЛДСП дає міцний внутрішній каркас, а МДФ забезпечує довговічні й естетичні фасади. Підібрати матеріал, замовити розрахунок проєкту та точний розкрій можна в ДАСк-Центр.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40839</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Іршанськ забруднює річку: екоінспекція перевіряє, чи виконано припис</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/dovkillya/irshansk-zabrudniuie-richku-ekoinspektsiia-pereviriaie-chy-vykonano-prypys/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/dovkillya/irshansk-zabrudniuie-richku-ekoinspektsiia-pereviriaie-chy-vykonano-prypys/#comments</comments>
		    <pubDate>Wed, 07 Oct 2026 09:09:09 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Довкілля]]></category>		<description><![CDATA['У липні екоінспекція встановила, що Іршанське комунальне підприємство забруднює річку Ірша стічними водами Державна екологічна інспекція Поліського округу розпочала позапланову перевірку КП «Іршанське комунальне підприємство». Інспектори з’ясовують, чи виконало підприємство раніше виданий припис та чи усунуло порушення, які спричиняли негативний вплив на річку Ірша. Про це повідомили у Державній екологічній інспекції Поліського округу. Під час [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['У липні екоінспекція встановила, що Іршанське комунальне підприємство забруднює річку Ірша стічними водами 
 
Державна екологічна інспекція Поліського округу розпочала позапланову перевірку КП «Іршанське комунальне підприємство». Інспектори з’ясовують, чи виконало підприємство раніше виданий припис та чи усунуло порушення, які спричиняли негативний вплив на річку Ірша. 
 
Про це повідомили у Державній екологічній інспекції Поліського округу. 
 
Під час перевірки фахівці оцінюють фактичний стан водних об’єктів та роботу очисних споруд. Спеціалісти лабораторного контролю повторно відібрали проби води для досліджень. Саме їхні результати мають показати, чи змінилася ситуація після попередньої перевірки. 
 
У липні ДЕІ повідомила про результати попередньої перевірки Іршанського комунального підприємства. Тоді було встановлено, що каналізаційні очисні споруди перебувають у незадовільному технічному стані, частково зруйновані та експлуатуються з порушенням технологічного регламенту. 
 
Проби води відбирали на випуску очисних споруд, а також у річці Ірша вище та нижче місця скиду зворотних вод. Лабораторні дослідження показали перевищення нормативів гранично допустимого скидання за вмістом аміаку, заліза, фосфатів, сульфатів, а також за показниками ХСК та БСК-5. 
 
За результатами перевірки екоінспекція нарахувала 1 млн 641 тис. 755 грн збитків та пред’явила підприємству претензію на цю суму. Іршанській селищній раді як власнику КП направили вимогу усунути порушення. Серед рекомендацій — капітальний ремонт очисних споруд, приведення їх у належний технічний стан та недопущення подальшого забруднення Ірші. 
 
Матеріали попередньої перевірки також стали підставою для відкриття поліцією кримінального провадження. 
 
Нині екоінспекція перевіряє фактичне виконання припису. Остаточну оцінку діям підприємства мають надати після завершення перевірки та отримання результатів лабораторних досліджень відібраних проб води. У ДЕІ зазначають: якщо вимоги не виконані, заходи реагування продовжать. 
 
Варто зауважити, що Малин розташований нижче за течією Ірші, тож стан річки після скидів в Іршанську безпосередньо важливий і для Малинської громади.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40828</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Мікрохвильова піч для кухні: тип встановлення, об&#8217;єм, потужність і покриття камери</title>
    <link>https://malyn.media/statti/promo/mikrokhvylova-pich-dlia-kukhni-typ-vstanovlennia-ob-iem-potuzhnist-i-pokryttia-kamery/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/statti/promo/mikrokhvylova-pich-dlia-kukhni-typ-vstanovlennia-ob-iem-potuzhnist-i-pokryttia-kamery/#comments</comments>
		    <pubDate>Wed, 07 Oct 2026 08:02:00 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Промо]]></category>		<description><![CDATA['Мікрохвильову піч варто підбирати в такому порядку: спочатку визначити місце встановлення, потім потрібний об&#8217;єм, а вже після цього дивитися на потужність, гриль, конвекцію та керування. Такий підхід допомагає не переплачувати за функції, якими не користуватимуться. Окремостояча чи вбудована: вимоги до ніші й вентиляції Окремостояча модель простіша в установленні &#8211; її можна поставити на стільницю або [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Мікрохвильову піч варто підбирати в такому порядку: спочатку визначити місце встановлення, потім потрібний об&#8217;єм, а вже після цього дивитися на потужність, гриль, конвекцію та керування. Такий підхід допомагає не переплачувати за функції, якими не користуватимуться. 
 
Окремостояча чи вбудована: вимоги до ніші й вентиляції 
 
Окремостояча модель простіша в установленні &#8211; її можна поставити на стільницю або іншу стійку поверхню. Але закривати вентиляційні отвори корпусу не можна. Необхідні відстані до стін і меблів потрібно брати з інструкції конкретної печі. 
 
Вбудована модель розрахована на монтаж у кухонну нішу. Тут важливі не лише ширина і висота фасаду, а й точна глибина ніші, вентиляційні канали та спосіб кріплення. Наприклад, у схемах Bosch для окремих вбудованих моделей передбачені відкрита задня частина меблів і спеціальна зона відведення повітря. 
 
Тому звичайну окремостоячу мікрохвильовку не варто просто ставити в тісну закриту шафу. 
 
Об&#8217;єм 17-20, 20-25 і від 25 л під кількість людей 
 
Об&#8217;єм визначає насамперед розмір посуду і порції, яку можна поставити всередину. 
 
Об&#8217;ємДля яких сценаріїв17-20 л1-2 особи, розігрів, розморожування20-25 лсім&#8217;я з 3-4 осіб, стандартні тарілки й більші порціївід 25 лвелика родина, гриль, запікання, великий посуд 
 
Для прикладу, Samsung MS23K3513AK має камеру 23 л &#8211; це типовий середній формат для щоденного розігріву та розморожування. Але самі літри не показують, чи поміститься конкретна форма: потрібно також дивитися на внутрішні розміри та діаметр поворотного столу. 
 
Потужність мікрохвиль 700-1200 Вт: інвертор чи імпульсний магнетрон 
 
Потужність мікрохвиль впливає на швидкість нагрівання. Для побутових моделей поширений клас приблизно 700-1200 Вт, але більша цифра не означає автоматично кращий результат. 
 
У звичайній схемі з магнетроном знижені рівні потужності часто реалізуються циклами: нагрів працює на повній потужності, потім вимикається на певний час. Інверторна система може подавати знижену потужність без таких тривалих пауз. 
 
На практиці це особливо корисно для розморожування та делікатного нагріву, де важливо менше перегрівати краї продукту. 
 
Три цифри потужності в характеристиках 
 
У комбінованої мікрохвильової печі можуть бути окремо вказані: 
 

вихідна потужність мікрохвиль; 
 
потужність гриля; 
 
потужність конвекційного нагрівача.
 
 
Це не одна характеристика і складати ці значення для оцінки «потужності мікрохвиль» не потрібно. Наприклад, режим на 800 Вт мікрохвиль і гриль на 1000 Вт виконують різні завдання. 
 
Окремо може зазначатися споживана потужність від електромережі. Вона теж не дорівнює вихідній потужності мікрохвиль. 
 
Покриття камери: емаль, біокераміка, нержавіюча сталь 
 
Емаль практична для базових моделей: гладку поверхню нескладно очищати, але агресивні абразиви краще не використовувати. 
 
Керамічні та біокерамічні покриття також орієнтовані на просте очищення та стійкість поверхні. Наприклад, Samsung для CERAMIC INSIDE заявляє стійкість до подряпин і корозії та можливість очищення без жорстких засобів. 
 
Нержавіюча сталь добре переносить високі температури, тому часто використовується в моделях із грилем і конвекцією. Її мінус у догляді &#8211; на металі помітні краплі й розводи. 
 
Поворотний стіл чи пласка камера, механіка чи електроніка 
 
Поворотний стіл обертає посуд відносно джерела мікрохвиль і допомагає вирівнювати нагрів. Його обмеження &#8211; форма та діаметр тарілки: великий прямокутний посуд може впиратися в стінки. 
 
У моделях без поворотного столу дно пласке, тому корисну площу камери простіше використовувати під нестандартний посуд. Але сама відсутність тарілки не гарантує кращої рівномірності &#8211; вона залежить від конструкції конкретної печі. 
 
Механічне керування зручне, якщо потрібні лише час і потужність. Електронне додає дисплей, точніший таймер, автоматичні програми та багатоступеневі режими. Кількість програм сама по собі не визначає якість нагріву. 
 
Який вибір доступний в Україні 
 
В українському роздрібі представлені окремостоячі й вбудовані печі, моделі соло, з грилем, конвекцією та інверторним керуванням. Зіставити об&#8217;єм камери, потужність мікрохвиль, тип покриття та спосіб керування можна, зокрема, на allo.ua. Перед замовленням особливо важливо звірити зовнішні розміри та вимоги до встановлення. 
 
Підсумок 
 
Спочатку потрібно вирішити, чи буде піч окремостоячою, чи вбудованою, потім підібрати об&#8217;єм під посуд і склад сім&#8217;ї. Далі варто визначитися, чи потрібні гриль, конвекція або інвертор, і вибрати зручне покриття камери. Тип керування має сенс оцінювати останнім &#8211; він впливає на зручність, але не визначає якість нагріву сам по собі.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40832</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Коростишеві чоловік не прийшов до ТЦК після попередження: суд призначив 5000 грн штрафу</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/kriminal/u-korostyshevi-cholovik-ne-pryyshov-do-ttsk-pislia-poperedzhennia-sud-pryznachyv-5000-hrn-shtrafu/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/kriminal/u-korostyshevi-cholovik-ne-pryyshov-do-ttsk-pislia-poperedzhennia-sud-pryznachyv-5000-hrn-shtrafu/#comments</comments>
		    <pubDate>Tue, 06 Oct 2026 16:32:02 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Кримінал]]></category>		<description><![CDATA['Чоловікові вручили повістку та письмово попередили про необхідність з’явитися до ТЦК&#8230; Коростишівський районний суд виніс вирок чоловікові за ухилення від військового обліку після офіційного попередження територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Рішення суд ухвалив 29 вересня 2026 року. Вставлений текст markdown Як встановив суд, 12 червня близько 13:00 чоловікові вручили повістку та письмове попередження. Він [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Чоловікові вручили повістку та письмово попередили про необхідність з’явитися до ТЦК&#8230; 
 
Коростишівський районний суд виніс вирок чоловікові за ухилення від військового обліку після офіційного попередження територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Рішення суд ухвалив 29 вересня 2026 року. Вставлений текст markdown 
 
Як встановив суд, 12 червня близько 13:00 чоловікові вручили повістку та письмове попередження. Він мав до 15 червня прибути до ТЦК для уточнення облікових даних, проходження медичної комісії, визначення ступеня придатності до військової служби та постановки на військовий облік. Із попередженням чоловік ознайомився особисто та поставив свій підпис.  
 
У документі також було зазначено, що в разі неявки ТЦК може звернутися до поліції щодо притягнення його до кримінальної відповідальності. 
 
Втім у визначений строк чоловік до ТЦК не прийшов. За матеріалами справи, поважних причин для цього він не мав і про причини своєї відсутності не повідомив. Суд кваліфікував такі дії за частиною 1 статті 337 Кримінального кодексу України — ухилення військовозобов’язаного від військового обліку після попередження керівника ТЦК.  
 
Справу розглядали без проведення судового засідання та без присутності учасників. Чоловік подав заяву, у якій повністю визнав свою провину, погодився з обставинами, встановленими під час дізнання, та не заперечував проти спрощеного розгляду.  
 
Під час визначення покарання суд врахував щире каяття та сприяння розкриттю правопорушення. Обставин, які б обтяжували покарання, не встановили. Також у вироку зазначено, що чоловік раніше не був судимий, не працює, не одружений і не має утриманців. Вставлений текст markdown 
 
У результаті суд визнав його винним та призначив штраф у розмірі 5100 гривень. Повістку та оригінал письмового попередження залишили в матеріалах кримінального провадження.  
 
Вирок можна оскаржити до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня отримання його копії з урахуванням обмежень, передбачених для спрощеного провадження.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40821</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Радомишлі запрацювала система контролю за діями поліції</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/rizne/u-radomyshli-zapratsiuvala-systema-kontroliu-za-diiamy-politsii/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/rizne/u-radomyshli-zapratsiuvala-systema-kontroliu-za-diiamy-politsii/#comments</comments>
		    <pubDate>Tue, 06 Oct 2026 16:16:28 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Різне]]></category>		<description><![CDATA['Система має допомогти захищати права як громадян, так і самих поліцейських У відділенні поліції №2 у Радомишлі почала працювати система Custody Records. Вона передбачає контроль за тим, як поліцейські поводяться із затриманими, і фіксує основні дії правоохоронців від моменту затримання людини. Про запуск системи повідомили у поліції Житомирської області. Custody Records працює у відділенні поліції [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Система має допомогти захищати права як громадян, так і самих поліцейських 
 
У відділенні поліції №2 у Радомишлі почала працювати система Custody Records. Вона передбачає контроль за тим, як поліцейські поводяться із затриманими, і фіксує основні дії правоохоронців від моменту затримання людини. 
 
Про запуск системи повідомили у поліції Житомирської області. 
 
Custody Records працює у відділенні поліції №2 Житомирського районного управління №2. Її завдання — посилити контроль за дотриманням прав людей, які перебувають у підрозділах поліції, а також зробити дії правоохоронців більш відкритими. 
 
Під час презентації системи показали спеціально облаштовані приміщення та пояснили, як працює електронний облік. Зокрема, система фіксує дії поліцейських під час затримання людини, її опитування та інших процедур. 
 
«Система покликана забезпечити належне дотримання прав затриманих та посилити контроль за діями працівників поліції на всіх етапах перебування особи під контролем правоохоронців», — зазначив перший заступник начальника ГУНП у Житомирській області Олег Калюжний. 
 
Важлива частина системи — відеоконтроль. Він передбачений від моменту фактичного затримання людини до її звільнення або до того часу, поки суд не визначить запобіжний захід. 
 
                 
                    #tdi_2  .td-doubleSlider-2 .td-item1 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/radomyshl_politsiia-1.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_2  .td-doubleSlider-2 .td-item2 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/radomyshl_politsiia-3.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_2  .td-doubleSlider-2 .td-item3 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/radomyshl_politsiia-2.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                 
                
                    
                        
                           Ознайомлення з роботою системи Custody Records. Фото: поліція Житомирської області 
                            
                                1 з 3
                                
                                    
                                    
                                
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                    
                    
                        
                    
                    
                        
                    
                            
                         
                     
                 
 
Усі необхідні відомості та процесуальні дії вносять до єдиної електронної системи. 
 
Під час презентації також показали навчальні відеоматеріали, на яких пояснюється, як Custody Records має працювати у різних ситуаціях. 
 
«Цей підхід дозволяє забезпечити прозорість процедур і водночас створює додаткові гарантії захисту прав як затриманих громадян, так і самих поліцейських», — сказав перший заступник начальника Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України Володимир Захаренко. 
 
У поліції пояснюють, що система потрібна не лише для контролю за діями правоохоронців. Вона також має допомагати захищати самих поліцейських у випадках, коли виникають спірні ситуації щодо їхніх дій. 
 
Під час запуску системи в Радомишлі були присутні представники Національної поліції, обласного управління поліції, міської громади та працівники місцевого підрозділу. 
 
У поліції зазначають, що запуск Custody Records у Радомишлі є частиною подальшого впровадження системи захисту прав людини у роботі правоохоронців. 
 
Нагадаємо, система Custody Records уже працює і в Малині. Її запровадили у відділенні поліції №1 у липні 2026 року. Вона фіксує всі дії із затриманою людиною — від моменту доставлення до підрозділу до звільнення або обрання запобіжного заходу. Для цього у відділенні облаштували окремі приміщення для приймання затриманих, конфіденційного спілкування із захисником, інтерв’ю та слідчих дій.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40815</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Житомирщина покращила результати НМТ з математики: за три роки піднялася з 25-го на 12-те місце</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/osvita/zhytomyrshchyna-pokrashchyla-rezultaty-nmt-z-matematyky-za-try-roky-pidnialasia-z-25-ho-na-12-te-mistse/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/osvita/zhytomyrshchyna-pokrashchyla-rezultaty-nmt-z-matematyky-za-try-roky-pidnialasia-z-25-ho-na-12-te-mistse/#comments</comments>
		    <pubDate>Tue, 06 Oct 2026 15:33:22 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Освіта]]></category>		<description><![CDATA['Майже кожен п’ятий учасник НМТ з математики на Житомирщині у 2026 році набрав 150 і більше балів. За цим показником область посіла 12-те місце серед регіонів України Житомирщина помітно покращила результати національного мультипредметного тесту у 2026 році. Найбільший стрибок — з математики: за три роки область піднялася з 25-го на 12-те місце у всеукраїнському рейтингу. [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Майже кожен п’ятий учасник НМТ з математики на Житомирщині у 2026 році набрав 150 і більше балів. За цим показником область посіла 12-те місце серед регіонів України 
 
Житомирщина помітно покращила результати національного мультипредметного тесту у 2026 році. Найбільший стрибок — з математики: за три роки область піднялася з 25-го на 12-те місце у всеукраїнському рейтингу. 
 
Про це Суспільному розповіла заступниця керівника Вінницького регіонального центру оцінювання якості освіти Людмила Марцева. 
 
За її словами, майже 20% учасників НМТ з математики на Житомирщині набрали 150 і більше балів. 
 
«Якщо раніше ми говорили, що у нас погані результати з тієї ж математики, яка є обов&#8217;язковою навчальною дисципліною у переліку НМТ, то у нинішньому році кількість учасників, які склали тести на високий бал, значно зросла», — сказала Людмила Марцева. 
 
Вона додала, що ще три роки тому область посідала 25-те місце за результатами з математики. 
 
Покращилися показники і з української мови. У 2026 році 36% учасників із Житомирщини набрали від 150 до 200 балів. Це сьоме місце серед областей України. Для порівняння, торік область була на 13-й позиції. 
 
Позитивна динаміка є і з історії України. Майже чверть учасників отримали 150 і більше балів. 
 
«У 2023 році область посідала 19-те місце, у 2024 — 16-те, а в 2025 році — 14-те місце у рейтингу серед інших областей України», — розповіла Людмила Марцева. 
 
За її словами, покращення результатів пов’язане з роботою педагогів та інших учасників освітнього процесу. 
 
У 2027 році обов’язковими предметами НМТ залишатимуться українська мова, математика та історія України. 
 
Раніше чотири заклади освіти Житомирщини увійшли до 200 найкращих шкіл України за результатами НМТ-2026. Найвище серед них — ліцей №1 Житомира, який посів 35-те місце у загальноукраїнському рейтингу.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40812</guid>
  </item>
  <item>
    <title>П’ять форматів для розповіді про власну ткану підставку за допомогою фотографій</title>
    <link>https://malyn.media/statti/promo/p-iat-formativ-dlia-rozpovidi-pro-vlasnu-tkanu-pidstavku-za-dopomohoiu-fotohrafiy/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/statti/promo/p-iat-formativ-dlia-rozpovidi-pro-vlasnu-tkanu-pidstavku-za-dopomohoiu-fotohrafiy/#comments</comments>
		    <pubDate>Tue, 06 Oct 2026 12:51:59 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Промо]]></category>		<description><![CDATA['Автор: редакційна команда Magic Hour. Текст підготовлено з допомогою ШІ та подано для редакційного перегляду перед публікацією. Це умовний приклад планування матеріалів, а не звіт про майстерку, випробування програми чи результати роботи покупців. Невелика однотонна ткана підставка може стати темою окремої візуальної розповіді. На одному знімку видно загальну форму, на іншому фактуру, а третій показує [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Автор: редакційна команда Magic Hour. Текст підготовлено з допомогою ШІ та подано для редакційного перегляду перед публікацією. Це умовний приклад планування матеріалів, а не звіт про майстерку, випробування програми чи результати роботи покупців. 
 
Невелика однотонна ткана підставка може стати темою окремої візуальної розповіді. На одному знімку видно загальну форму, на іншому фактуру, а третій показує край. Перед підготовкою публікації варто вирішити, яку інформацію має передати кожен кадр. Так фотографії залишаються змістовним матеріалом, а додатковий рух отримує зрозумілу роль. 
 
Уявімо дорослого автора, який хоче показати власну оригінальну підставку та самостійно зроблені фотографії. Виріб не містить чужих малюнків, знаків або впізнаваних персонажів. У кадрі немає людей, особистих документів і приватних відомостей. Цей приклад не описує реального замовлення чи місцевої події. Йдеться про вибір способу презентації, а не про інструкцію виготовлення або оцінювання властивостей виробу. 
 
Почніть із чесного опису того, що маєте 
 
Перегляньте вихідні фотографії та коротко назвіть зміст кожної. Знімок готової підставки показує її вигляд у момент фотографування. Він не підтверджує попередніх етапів роботи, якщо їх немає в матеріалах. Якщо ви маєте справжні проміжні кадри, збережіть їх окремо із відомою вам послідовністю. 
 
Не дописуйте до фотографії властивостей, яких не перевіряли. Фактура на знімку не є доказом міцності, догляду чи придатності до певного використання. У цій розповіді достатньо описати видимий колір, розташування ниток і форму. Інформація про реальні матеріали може з’явитися, якщо автор справді її має та може пояснити походження. 
 
Збережіть повний нерухомий кадр як основу публікації. Він допоможе зрозуміти, звідки походять збільшені фрагменти та інтерпретації. Підпис може просто визначати тему: «власна однотонна ткана підставка». Не потрібні вигадані відгуки, назви виставок або розповіді про зацікавленість відвідувачів. 
 
1. Добірка нерухомих фотографій 
 
Найпростіший формат підходить, коли головне питання стосується вигляду виробу. Перше фото показує підставку повністю, друге її зворотний бік, третє вибраний край. Кожен кадр має додавати окрему інформацію. Якщо кілька знімків майже однакові, залиште один або поясніть відмінність у підписі. 
 
Перевірте тло та межі кадру. На столі можуть випадково опинитися адреси на пакуванні, чужі фотографії або особисті нотатки. Для розповіді про власний предмет вони не потрібні. Можна використати просту поверхню та залишити поруч лише ті власні речі, які свідомо входять до композиції. 
 
Добірка є самостійною публікацією. Людина може розглядати її у власному темпі, без запуску відео та звукового супроводу. Короткий звичайний текст поруч із зображеннями пояснює тему навіть тоді, коли читач не відкриває всі фотографії. Рух тут залишається додатковою можливістю, а не обов’язковою умовою. 
 
2. Окремий кадр фактури з чітким підписом 
 
Другий формат зосереджується на одному фрагменті. Розмістіть збільшене фото поруч із повним видом, щоб було зрозуміло, яку частину підставки показано. Підпис може звертати увагу на напрям ниток, межу кольору або видимий край. Він описує зображення, не обіцяючи певного відчуття від дотику. 
 
Якщо знімки зроблено за різного освітлення, поясніть це за потреби. Темніший кадр не обов’язково означає інший колір виробу. Так само збільшення не встановлює точного розміру деталей. Залишайте опис у межах інформації, яку справді передає фотографія, і не використовуйте її як заміну вимірюванню. 
 
Такий матеріал можна оформити цифровою карткою або скласти з власних друкованих знімків. Два зображення та коротке пояснення вже створюють зрозумілу структуру. Перевірте читабельність підписів у розмірі, в якому плануєте публікацію. Якщо текст занадто дрібний, винесіть його до окремого опису. 
 
3. Послідовні слайди для короткої презентації 
 
Слайди допомагають задати порядок перегляду. Почніть із назви теми та повного кадру, потім покажіть фактуру й завершіть поверненням до загального вигляду. Така послідовність описує спосіб презентації. Вона не має вдавати процес виготовлення, якщо використано лише фотографії готового предмета. 
 
Для кожної картинки визначте одне завдання. Можна пояснювати композицію, видимий фрагмент або авторство. Не додавайте довгу історію про замовника, продаж чи реакцію аудиторії, якщо матеріал її не документує. Власний предмет і справжні фотографії є достатньою основою для короткої розповіді. 
 
Залиште час для спокійного читання підписів. Звичайної зміни слайдів може бути достатньо. Якщо обираєте звук, використовуйте власний матеріал або той, на який маєте права. Водночас збережіть пояснення як текст, щоб презентація залишалася зрозумілою без музики й голосу. 
 
4. Відеопослідовність зі справді сфотографованих кадрів 
 
Коли потрібен рух реального предмета, можна зробити послідовні фотографії власної підставки в різних положеннях. Дорослий автор планує невеликий рух, фотографує кожне положення та впорядковує отримані кадри. Наприклад, предмет може поступово переміщуватися до центру простого тла. Усі зображення мають походити з реального фотографування. 
 
Збережіть вихідні файли та їхній порядок. Перегляньте, чи не з’являються між кадрами випадкові речі й чи зміна положення відповідає задуму. Готову послідовність можна назвати презентацією, складеною зі справжніх фотографій. Вона показує зафіксовані положення, але не підтверджує властивостей виробу або результатів його використання. 
 
Не доповнюйте відсутній кадр згенерованим зображенням без позначення. Такий фрагмент має інше походження. Якщо потрібна уявна інтерпретація, краще оформити її окремо та пояснити різницю. Повне нерухоме фото залишається корисним доповненням до будь-якої відеопослідовності. 
 
5. Позначена інтерпретація руху з допомогою ШІ 
 
Ще один варіант — уявна ілюстрація на основі власного знімка. У Magic Hour можна завантажити початкове зображення, за бажанням описати рух, а потім переглянути й завантажити створене відео. Такий матеріал представляє візуальну концепцію. Він не є записом того, як підставка насправді рухалася під час фотографування. 
 
Виберіть власне фото предмета без людей і приватних даних. Опис може стосуватися повільної зміни точки огляду. Не додавайте відвідувачів, магазин чи місцеву подію, яких немає у вихідній сцені. Простий задум допомагає зберегти тему розповіді в межах власної роботи. 
 
Після створення перегляньте всю послідовність. Зверніть увагу на форму, нитки, край і несподівані доповнення. Якщо інтерпретація змінює важливі деталі, відмовтеся від неї або перегляньте задум. Підпис «ілюстрація руху, створена з допомогою ШІ на основі власної фотографії» повинен залишатися поруч із кожною окремо опублікованою версією. 
 
Зберігайте справжній знімок поряд із відео. Людина, якій потрібен реальний вигляд предмета, має змогу розглянути його без анімації. Згенерований рух не слід використовувати як підтвердження характеристик тканини, якості виконання чи реакції покупців. Його роль у цій публікації — свідомо позначена інтерпретація. 
 
Якщо потрібна окрема уявна сцена, можна розглянути AI video generator Magic Hour. Спочатку опишіть задум, а після створення перевірте, чи відео відповідає темі. Це творчий матеріал, а не документальне свідчення про виріб або спосіб його виготовлення. 
 
Для відеопояснення з дозволеним ведучим можна також розглянути lip sync AI Magic Hour. Використовуйте власне або належно ліцензоване відео й аудіо, а участь ШІ позначайте явно. Такий ведучий може пояснювати вибір формату, але не повинен вдавати реального покупця чи очевидця події. 
 
Підготуйте короткий опис до кожного варіанта 
 
Запишіть, що має пояснювати вибрана версія: загальний вигляд, фактуру чи спосіб перегляду. Додайте одну фразу про джерело. Це може бути власна фотографія, послідовність справжніх кадрів або позначена інтерпретація. Коли матеріал буде опубліковано окремо, такий опис збереже потрібний контекст без довгого вступу. 
 
Після заміни картинки перевірте підпис ще раз. Обраний край або фрагмент ниток може вже не потрапляти до нового кадру. Опис має відповідати зображенню, а не попередній версії презентації. Також залиште нерухомий варіант для читачів, які хочуть розглянути предмет без відео. 
 
Оберіть формат за змістом матеріалів 
 
Фотодобірка показує цілий предмет, окремий кадр пояснює деталь, а слайди задають послідовність. Справжні фотографії різних положень документують підготовлені кадри. Відео з допомогою ШІ представляє уявний рух. Кожна форма може існувати самостійно, тому немає потреби поєднувати всі варіанти. 
 
Перед публікацією перечитайте назву й підписи без перегляду зображень. Вони мають пояснювати тему та походження матеріалу. Приберіть твердження про незафіксовані події, оцінки й результати. Кілька власних фотографій із точним описом дозволяють розповісти про роботу, зберігаючи зрозумілу межу між документацією та творчим задумом.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40809</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Покровському храмі Малина єпископ Паїсій освятив розписи й висвятив священника</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/suspilstvo/u-pokrovskomu-khrami-malyna-iepyskop-paisiy-osviatyv-rozpysy-y-vysviatyv-sviashchennyka/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/suspilstvo/u-pokrovskomu-khrami-malyna-iepyskop-paisiy-osviatyv-rozpysy-y-vysviatyv-sviashchennyka/#comments</comments>
		    <pubDate>Mon, 05 Oct 2026 22:51:18 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Суспільство]]></category>		<description><![CDATA['Над оздобленням працювали брат і сестра з Івано-Франківська. Попереду в парафії — виготовлення та розпис іконостаса 4 жовтня у Свято-Покровському храмі ПЦУ в Малині відбулося богослужіння, яке очолив єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій. Перед початком літургії він освятив нові розписи храму. Про це повідомив єпископ Паїсій на своїй сторінці у Facebook. Подробиці про оздоблення храму [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Над оздобленням працювали брат і сестра з Івано-Франківська. Попереду в парафії — виготовлення та розпис іконостаса 
 
4 жовтня у Свято-Покровському храмі ПЦУ в Малині відбулося богослужіння, яке очолив єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій. Перед початком літургії він освятив нові розписи храму. 
 
Про це повідомив єпископ Паїсій на своїй сторінці у Facebook. Подробиці про оздоблення храму також опублікувало Суспільне Житомир. 
 
Разом із єпископом служили настоятель храму, благочинний Малинського благочиння протоієрей Василь Ігнатович та запрошені священнослужителі. Під час літургії співав хор Київської православної богословської академії. Цього ж дня Паїсій висвятив у священники диякона Іллю Ігнатовича. 

Фото: зі сторінки єпископа Паїсія у Facebook. 

Як розповів Суспільному Василь Ігнатович, розписи створили художники з Івано-Франківська — Оксана Кузишин та її брат Михайло. Вони працювали над ними протягом дев’яти місяців у 2023 році. Оздоблення виконане у греко-візантійському стилі: на стінах зображені святі та біблійні сюжети. 
 
Роботи у храмі планують продовжити. Наступний етап — виготовлення та розпис іконостаса, на який парафія нині збирає кошти. 

Фото: зі сторінки єпископа Паїсія у Facebook. 

Після літургії на церковному подвір’ї, біля стели загиблих захисників, духовенство та парафіяни помолилися за полеглих місцевих воїнів. Богослужіння завершилося врученням церковних нагород. 
 
                 
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item1 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m2.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item2 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m1.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item3 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m3.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item4 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m5.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item5 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m6.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item6 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m8.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item7 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m7.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item8 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/paisiy.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item9 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m9.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item10 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m33.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item11 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m44.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item12 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m55.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item13 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m66.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_3  .td-doubleSlider-2 .td-item14 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/m77.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                 
                
                    
                        
                           Фото: зі сторінки єпископа Паїсія у Facebook. 
                            
                                1 з 14]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40787</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Осіння «колекція»: у мікрорайоні Дорошок із каналізації дістали сукню та шорти</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/misto/osinnia-kolektsiia-u-mikrorayoni-doroshok-iz-kanalizatsii-distaly-sukniu-ta-shorty/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/misto/osinnia-kolektsiia-u-mikrorayoni-doroshok-iz-kanalizatsii-distaly-sukniu-ta-shorty/#comments</comments>
		    <pubDate>Mon, 05 Oct 2026 16:03:33 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Місто]]></category>		<description><![CDATA['У КП «Енергія» показали чергову знахідку з каналізації Працівники КП «Енергія» під час робіт у мікрорайоні Дорошок дістали з каналізаційної мережі одяг та інший текстиль. Комунальники кажуть, що такі речі можуть забивати труби й спричиняти аварійні ситуації. Про це повідомили у КП «Енергія». Цього разу з каналізаційної мережі витягли кілька речей, серед яких — зелена [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['У КП «Енергія» показали чергову знахідку з каналізації 
 
Працівники КП «Енергія» під час робіт у мікрорайоні Дорошок дістали з каналізаційної мережі одяг та інший текстиль. Комунальники кажуть, що такі речі можуть забивати труби й спричиняти аварійні ситуації. 
 
Про це повідомили у КП «Енергія». 
 
Цього разу з каналізаційної мережі витягли кілька речей, серед яких — зелена сукня або сарафан, чорні шорти та шматки тканини. На момент, коли їх дістали, усе було вкрито каналізаційним мулом і брудом. 
 
У підприємстві зазначають, що це вже не перший випадок, коли працівникам доводиться діставати з мережі речі, які взагалі не повинні туди потрапляти. 
 
«Такі речі не мають потрапляти в каналізацію. Великий текстиль може утворювати затори в трубах та колекторах, через що виникають аварійні ситуації й додаткове навантаження на аварійно-відновлювальну бригаду», — пояснили у КП «Енергія». 
 
Комунальники нагадують, що каналізація розрахована на відведення стоків, а не сміття. Одяг, ганчірки та інші великі предмети можуть зачепитися всередині труб, накопичувати інше сміття та поступово перекривати прохід. 
 
У таких випадках мережу доводиться прочищати вручну або за допомогою спеціальної техніки. 
 
«Каналізація — не смітник. Одяг, ганчірки та інші великі предмети викидайте у відповідні контейнери, а не в унітаз», — додали на підприємстві. 
 
У КП закликають мешканців не викидати в каналізацію речі, які можуть пошкодити або заблокувати мережу.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40783</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У профколеджах щонайменше 40% навчання відведуть на практику: уряд затвердив новий стандарт</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/osvita/u-profkoledzhakh-shchonaymenshe-40-navchannia-vidvedut-na-praktyku-uriad-zatverdyv-novyy-standart/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/osvita/u-profkoledzhakh-shchonaymenshe-40-navchannia-vidvedut-na-praktyku-uriad-zatverdyv-novyy-standart/#comments</comments>
		    <pubDate>Mon, 05 Oct 2026 15:46:10 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Освіта]]></category>		<description><![CDATA['Студенти професійних коледжів зможуть здобувати до трьох кваліфікацій, а самі заклади отримають більше свободи у формуванні програм. Із 2027 року зміниться й принцип їх фінансування Кабінет Міністрів затвердив новий стандарт професійної освіти. Одна з головних змін — не менше 40% освітньої програми мають становити практичні заняття. Тобто навчання у профколеджах має стати більш прикладним і [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Студенти професійних коледжів зможуть здобувати до трьох кваліфікацій, а самі заклади отримають більше свободи у формуванні програм. Із 2027 року зміниться й принцип їх фінансування 
 
Кабінет Міністрів затвердив новий стандарт професійної освіти. Одна з головних змін — не менше 40% освітньої програми мають становити практичні заняття. Тобто навчання у профколеджах має стати більш прикладним і тісніше пов’язаним із реальною роботою. 
 
Про це 5 жовтня повідомили у пресслужбі уряду. 
 
Студенти також зможуть здобути від однієї до трьох професійних кваліфікацій — як у межах одного напряму, так і за різними видами діяльності. 
 
Ще одна зміна стосується самих освітніх програм. Їхній обсяг визначатимуть залежно від рівня підготовки, кількості кваліфікацій та основи, на якій людина здобуває освіту. Він може становити від 40 до 180 кредитів ЄКТС. 
 
Професійні коледжі отримають більше автономії у формуванні програм. Навчання також інтегрують із європейською кредитною системою. 
 
Окремо уряд змінив підхід до фінансування профколеджів. Із 2027 року кожен заклад матиме базове фінансування, а частина коштів залежатиме від результатів його роботи. 
 
Зокрема, враховуватимуть попит на професії в області, кількість студентів, працевлаштування випускників і те, чи залучає заклад додаткові кошти. Чим кращі показники — тим більше фінансування він зможе отримати. 
 
Розширять і можливості для навчання безпосередньо у роботодавців. Студенти зможуть проходити там навчання та стажування, а викладачі — стажуватися у закладах освіти та на підприємствах. 
 
У Міністерстві освіти і науки пояснюють, що новий стандарт має зробити професійну освіту гнучкішою і більше орієнтованою на практичні навички та потреби ринку праці. 
 
На Житомирщині зміни у системі профосвіти вже частково тестують. У лютому 2026 року три профколеджі Житомира стали учасниками експериментального проєкту з реорганізації закладів професійної освіти у комунальні некомерційні товариства.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40780</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Бердичеві ударний дрон влучив у багатоповерхівку: пошкоджені квартири з 4 по 9 поверхи</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/viyna/u-berdychevi-udarnyy-dron-vluchyv-u-bahatopoverkhivku-poshkodzheni-kvartyry-z-4-po-9-poverkhy/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/viyna/u-berdychevi-udarnyy-dron-vluchyv-u-bahatopoverkhivku-poshkodzheni-kvartyry-z-4-po-9-poverkhy/#comments</comments>
		    <pubDate>Mon, 05 Oct 2026 15:38:31 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Війна]]></category>		<description><![CDATA['До ліквідації наслідків атаки залучили 65 рятувальників і 17 одиниць техніки Удень у понеділок російський ударний дрон атакував багатоповерховий будинок у Бердичеві. Внаслідок влучання пошкоджені квартири у мікрорайоні Червона Гора одразу на кількох поверхах, після удару виникла пожежа. Інформацію про можливих загиблих і постраждалих наразі уточнюють. Про атаку повідомив начальник Житомирської ОВА Віталій Бунечко. За [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['До ліквідації наслідків атаки залучили 65 рятувальників і 17 одиниць техніки 
 
Удень у понеділок російський ударний дрон атакував багатоповерховий будинок у Бердичеві. Внаслідок влучання пошкоджені квартири у мікрорайоні Червона Гора одразу на кількох поверхах, після удару виникла пожежа. Інформацію про можливих загиблих і постраждалих наразі уточнюють. 
 
Про атаку повідомив начальник Житомирської ОВА Віталій Бунечко. 
 
За його словами, удар припав по житловому будинку. Внаслідок атаки постраждали квартири з четвертого по дев’ятий поверхи. 
 
До ліквідації наслідків залучили значні сили рятувальників. На місце направили 17 одиниць техніки та 65 працівників ДСНС. 
 
                 
                    #tdi_4  .td-doubleSlider-2 .td-item1 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/shahed051026_2.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_4  .td-doubleSlider-2 .td-item2 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/ataka.berdychiv051026_2.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                 
                
                    
                        
                           Наслідки влучання у багатоповерхівку в Бердичеві. Фото: РІО Бердичів 
                            
                                1 з 2
                                
                                    
                                    
                                
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                    
                        
                            
                                
                             
                        
                    
                            
                         
                        
                             
                    
                        
                    
                    
                        
                    
                            
                         
                     
                 
 
Пожежу вдалося оперативно локалізувати та не допустити подальшого поширення вогню на інші частини будинку. 
 
Окрім рятувальників, на місці працюють медики, психологи та інші спеціальні служби. Також туди прибули слідчо-оперативна група поліції та вибухотехніки. 
 
Фахівці продовжують обстежувати будинок і територію навколо нього, а також з’ясовують усі обставини російської атаки. 
 
Станом на момент повідомлення точних даних про кількість загиблих або поранених не було. Інформація уточнюється. 
 
У Бердичівській міській раді повідомили, що в районі влучання працюють екстрені та профільні служби. До роботи також залучили членів комісії, яка розглядає питання компенсацій за пошкоджене внаслідок російських атак житло. 
 
Мешканці, чиє майно зазнало пошкоджень, можуть звернутися до фахівців безпосередньо на місці. Там надають консультації щодо подальших дій та оформлення необхідних документів.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40775</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Кривава ніч жовтня 1922-го: як керівники Волинської повстанської армії вирвалися з чекістської засідки</title>
    <link>https://malyn.media/blog/kryvava-nich-zhovtnia-1922-ho-iak-kerivnyky-volynskoi-povstanskoi-armii-vyrvalysia-z-chekistskoi-zasidky/</link>
	<dc:creator><![CDATA[korostenec]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/blog/kryvava-nich-zhovtnia-1922-ho-iak-kerivnyky-volynskoi-povstanskoi-armii-vyrvalysia-z-chekistskoi-zasidky/#comments</comments>
		    <pubDate>Sun, 04 Oct 2026 19:50:42 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Блоги]]></category>		<description><![CDATA['П’ятеро чекістів мали взяти двох керівників підпілля. Натомість ті вирвалися із засідки й устигли попередити своїх У ніч із 4 на 5 жовтня 1922 року радянські каральні органи розпочали масові арешти учасників українського підпілля — Волинської повстанської армії, яка діяла на території нашого краю та готувала повстання проти радянської влади. Волинська повстанська армія виникла навесні [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['П’ятеро чекістів мали взяти двох керівників підпілля. Натомість ті вирвалися із засідки й устигли попередити своїх 
 
У ніч із 4 на 5 жовтня 1922 року радянські каральні органи розпочали масові арешти учасників українського підпілля — Волинської повстанської армії, яка діяла на території нашого краю та готувала повстання проти радянської влади. 
 
Волинська повстанська армія виникла навесні 1922 року. Її осередком стали Дідковичі на Коростенщині, а до підпілля входили, зокрема, колишні вояки Армії УНР та учасники антибільшовицького руху. Одним із керівників організації був Опанас Петрик — учасник Другого зимового походу Армії УНР, начальником штабу став Лука Костюшко. 
 
На нараді 1 травня 1922 року повстанці оформили організацію як Волинську повстанську армію, створили штаб і мережу зв’язкових, затвердили прапор та печатку. Мережа підпілля охоплювала значну територію Полісся. У документах того часу серед напрямків діяльності згадуються, зокрема, Коростень — Житомир та Малин — Радомисль. Тож ця історія стосується не лише Коростенщини: підпільна мережа діяла й у напрямку Малина та Радомисля. 
 
Восени 1922 року повстанці готували масштабний виступ проти радянської влади. Планували одночасні дії в кількох напрямках, порушення зв’язку та роботи залізниці. Коростень мав відігравати важливу роль у планах підпілля. Однак радянські каральні органи дізналися про підготовку повстання раніше й у ніч із 4 на 5 жовтня почали масштабну операцію з ліквідації організації. 
 
Захопити керівників підпілля — Опанаса Петрика та Луку Костюшка — чекістам тоді не вдалося. 
 
Ось що про цей епізод доповідало керівництво радянських органів держбезпеки до Москви: 
 
«В первую очередь тов. Голышев с небольшой группой сотрудников принял необходимые меры к ликвидации штаба ВПА, при чем ему удалось вызвать под предлогом якобы на съезд атаманов в Коростень Петрика и Костюшко, оставив для них засаду из 5-ти сотрудников. Благодаря трусости последних и колоссальной физической силе первых, им, Петрику и Лукашу удалось бежать из засады и предупредить членов организации с. Дидковичи. После чего тов. Голышев немедленно снял штаб Коростеньской дивизии и выехал с кавотрядом в Дидковичи, но в селе почти никого из мужчин не оказалось». 
 
П’ятьом співробітникам каральних органів не вдалося затримати двох керівників підпілля. Петрик і Костюшко вирвалися із засідки в Коростені та встигли попередити своїх товаришів у Дідковичах. Коли туди прибув кавалерійський загін, більшості чоловіків у селі вже не було. 
 
Однак урятувати всю організацію не вдалося. Радянські спецслужби провели масові арешти, і станом на 22 листопада 1922 року ув’язнили 505 осіб. У березні 1923 року в Житомирі відбувся суд над учасниками Волинської повстанської армії, 111 підпільників засудили до страти з конфіскацією майна. 
 
Опанасу Петрику після подій жовтня вдалося перейти кордон. Пізніше він знову повернувся на територію радянської України, був заарештований і постав перед судом. 
 
Історія Волинської повстанської армії залишається малодослідженою. Навіть кількість її учасників, масштаби мережі та наслідки каральної операції в різних джерелах відрізняються. Чимало відомостей про організацію збереглися переважно в документах самих радянських спецслужб, слідчих справах та окремих архівних матеріалах. 
 
Я продовжую досліджувати діяльність Волинської повстанської армії, її учасників та мережу українського підпілля на Коростенщині й Поліссі. Тема виявилася значно ширшою, ніж може здатися на перший погляд, тому про нові знахідки, окремих учасників підпілля та маловідомі епізоди цієї історії розповім у наступних дописах.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40772</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Радомишлі повторно судять священника за заперечення російської агресії</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/u-radomyshli-povtorno-sudiat-sviashchennyka-za-zaperechennia-rosiyskoi-ahresii/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/u-radomyshli-povtorno-sudiat-sviashchennyka-za-zaperechennia-rosiyskoi-ahresii/#comments</comments>
		    <pubDate>Sun, 04 Oct 2026 08:47:07 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Новини]]></category>		<description><![CDATA['Попередній обвинувальний вирок скасувала апеляція та повернула справу на новий розгляд. Наступне засідання призначене на 6 жовтня Радомишльський районний суд повторно розглядає справу щодо священника, якого обвинувачують у запереченні збройної агресії росії проти України. Як повідомляє Суспільне Житомир із посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень та Радомишльський районний суд, інкриміновані священнослужителю події сталися у [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Попередній обвинувальний вирок скасувала апеляція та повернула справу на новий розгляд. Наступне засідання призначене на 6 жовтня 
 
Радомишльський районний суд повторно розглядає справу щодо священника, якого обвинувачують у запереченні збройної агресії росії проти України. 
 
Як повідомляє Суспільне Житомир із посиланням на Єдиний державний реєстр судових рішень та Радомишльський районний суд, інкриміновані священнослужителю події сталися у квітні 2022 року в Краснобірці. 
 
За матеріалами справи, перебуваючи в адміністративному приміщенні Краснобірського старостинського округу, він під час розмови з іншими людьми нібито заперечував збройну агресію РФ проти України та тимчасову окупацію Бучі й Бородянки. 
 
Сам священник вини не визнав. У суді він заявляв, що кримінальне провадження пов’язує з конфліктом через його відмову перейти з Української православної церкви до Православної церкви України. 
 
За словами обвинуваченого, він не заперечував російської агресії, засуджує війну проти України, допомагає українським військовим та молиться за український народ. 
 
23 червня 2025 року Радомишльський районний суд визнав священнослужителя винним за ч. 1 ст. 436-2 Кримінального кодексу України — заперечення збройної агресії РФ проти України. Йому призначили три роки пробаційного нагляду. 
 
Захист оскаржив вирок. 
 
5 лютого 2026 року Житомирський апеляційний суд скасував його та призначив новий розгляд у суді першої інстанції. 
 
Апеляційний суд, зокрема, вказав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки кожному доказу та їх сукупності, а також фактично не встановив умислу обвинуваченого. 
 
Підготовче засідання під час повторного розгляду відбулося 10 березня 2026 року. Надалі справу слухали у червні та вересні. Наступне засідання Радомишльського районного суду призначене на 6 жовтня. 
 
MALYN.MEDIA додатково з’ясувало, що обвинувачений — Владислав Смолінський. 
 
На момент подій, які стали підставою для кримінального провадження, він служив саме у Краснобірці. У матеріалах вироку наведені його пояснення, що обов’язки священнослужителя місцевого храму він виконував із грудня 2021 року до 13 травня 2022 року. 
 
Тому його присутність у Краснобірському старостаті у квітні 2022 року була пов’язана саме з тодішнім місцем служіння. 
 
Із матеріалів суду також випливає, що розмова, під час якої, за версією обвинувачення, прозвучали висловлювання про російську агресію, відбувалася на тлі питання про можливий перехід парафії з УПЦ до ПЦУ. 
 
Сам Смолінський стверджував, що після відмови змінити церковну юрисдикцію на нього чинили тиск і що зрештою він був змушений віддати ключі від храму. Це позиція самого обвинуваченого, наведена у судових матеріалах. 
 
19 травня 2022 року релігійна громада храму Олександра Невського у Краснобірці перейшла до Православної церкви України. 
 
Згодом Владислав Смолінський став священнослужителем Свято-Миколаївського храму села Шоломки Овруцької громади.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40767</guid>
  </item>
  <item>
    <title>Пісні, поліська кухня й вишиті картини: у Малині виступив хор «Ветеран»</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/kultura/pisni-poliska-kukhnia-y-vyshyti-kartyny-u-malyni-vystupyv-khor-veteran/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/kultura/pisni-poliska-kukhnia-y-vyshyti-kartyny-u-malyni-vystupyv-khor-veteran/#comments</comments>
		    <pubDate>Sat, 03 Oct 2026 16:51:15 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Культура]]></category>		<description><![CDATA['Святковий концерт до Дня людей похилого віку доповнили частування традиційними стравами та виставка творчих робіт учасників колективу У Малині 2 жовтня народний хор «Ветеран» влаштував святковий концерт, присвячений Дню людей похилого віку, який відзначають 1 жовтня. Про захід повідомили у Малинській міській раді. Під час концерту учасники хору виконували відомі пісні. Перед початком програми колектив [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Святковий концерт до Дня людей похилого віку доповнили частування традиційними стравами та виставка творчих робіт учасників колективу 
 
У Малині 2 жовтня народний хор «Ветеран» влаштував святковий концерт, присвячений Дню людей похилого віку, який відзначають 1 жовтня. 
 
Про захід повідомили у Малинській міській раді. 
 
Під час концерту учасники хору виконували відомі пісні. Перед початком програми колектив привітав міський голова Олександр Ситайло, подякувавши його учасникам за активність і творчість. 
 
Окремою частиною заходу став стіл зі стравами поліської кухні, які учасники хору підготували для гостей. Присутні могли скуштувати традиційні страви та поспілкуватися за спільним столом. 
 
Також учасники «Ветерана» представили власні творчі роботи — зокрема вишиті картини. 
 
На сайті Малинської міської ради оприлюднили велику фотодобірку із концерту. 
 
                 
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item1 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/img_5474.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item2 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/img_5494.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item3 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/img_5515.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item4 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02568.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item5 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02571.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item6 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02602.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item7 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02610.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item8 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02627.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item9 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02656.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item10 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/dsc02673.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                    #tdi_5  .td-doubleSlider-2 .td-item11 {
                        background: url(https://malyn.media/wp-content/uploads/2026/10/img_5532.jpg) 0 0 no-repeat;
                    }
                 
                
                    
                        
                           Фото: Малинська міськрада 
                            
                                1 з 11]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40752</guid>
  </item>
  <item>
    <title>У Коростишеві жителі третій місяць чекають на тимчасову переправу через Тетерів</title>
    <link>https://malyn.media/novyny/rizne/u-korostyshevi-zhyteli-tretiy-misiats-chekaiut-na-tymchasovu-perepravu-cherez-teteriv/</link>
	<dc:creator><![CDATA[info]]></dc:creator>
  	<comments>https://malyn.media/novyny/rizne/u-korostyshevi-zhyteli-tretiy-misiats-chekaiut-na-tymchasovu-perepravu-cherez-teteriv/#comments</comments>
		    <pubDate>Fri, 02 Oct 2026 17:38:33 +0300</pubDate>
		<category><![CDATA[Різне]]></category>		<description><![CDATA['Після обвалу частини мосту рух через Тетерів перекрили ще наприкінці червня Жителі мікрорайону Заріччя кажуть, що через об’їзд стало складніше дістатися до центру міста, лікарні, аптек і магазинів. У міськраді відповідають: проєкт тимчасової переправи вже готують, але точних строків її відкриття поки немає. Про ситуацію пише Суспільне Житомир. 30 вересня жителі Заріччя прийшли до Коростишівської [&hellip;]]]></description>
    <fulltext><![CDATA['Після обвалу частини мосту рух через Тетерів перекрили ще наприкінці червня 
 
Жителі мікрорайону Заріччя кажуть, що через об’їзд стало складніше дістатися до центру міста, лікарні, аптек і магазинів. У міськраді відповідають: проєкт тимчасової переправи вже готують, але точних строків її відкриття поки немає. 
 
Про ситуацію пише Суспільне Житомир. 
 
30 вересня жителі Заріччя прийшли до Коростишівської міської ради, щоб дізнатися, коли нарешті з’явиться тимчасова переправа через Тетерів. Стаціонарний міст, який сполучав мікрорайон із центром міста, закрили 30 червня після того, як обвалилася частина пішохідної конструкції. 
 
Місцева жителька Яна розповіла, що люди зверталися на урядову «гарячу лінію» та до Житомирської ОВА. За її словами, ще в серпні на проєктування переправи виділили 1,5 мільйона гривень, однак роботи досі не почалися. 

Частина аварійного мосту через річку Тетерів. Коростишівська громада, Житомирщина, 30 вересня 2026 року. Суспільне Житомир/Марина Лозко 

«Ми зверталися у Київ через урядову &#8220;гарячу лінію&#8221;. Нам надійшла відповідь, що там переадресували наше звернення до Житомирської обласної військової адміністрації. Нам повідомили, що гроші в сумі 1,5 мільйони гривень на відновлення тимчасової переправи виділили у серпні. Також ми зустрічалися з чиновниками департаменту регіонального розвитку ОВА. Вони нам повідомили, що, якщо в серпні знайдуть проєктанта, то за 10 днів підготують проєкт і розпочнуть роботи. Минуло майже 2 місяці, втім ніхто нічого не робить», — розповіла Яна. 
 
Після перекриття мосту жителям Заріччя доводиться користуватися довшим об’їздом. За словами місцевої жительки Ольги, маршрутки ходять рідко, а для людей старшого віку чи з інвалідністю дорога до центру стала особливо складною. 
 
«Для того, аби викликати швидку медичну допомогу, потрібно враховувати час і на те, коли вона приїде. А це дуже довго. Так само і пожежні чи будь-які комунальні служби з великою затримкою виконують свої завдання. Маршрутка приїжджає 3 рази на день із великими інтервалами. Водії не хочуть їхати, бо тут погана дорога. Я, наприклад, ще можу дамбу перейти. А от що робити людині старшого віку та й ще такій, яка пересувається з допомогою коштура. Такі люди просять інших, щоб вони пішли до аптеки чи магазину. Аптек у нашому мікрорайоні немає. А як людині з інвалідністю пройти через дамбу, довжиною більше 10 кілометрів, щоб купити собі ліки», — сказала вона. 
 
Один із жителів, Олег, запропонував міській владі ще раз перевірити технічний стан мосту і розглянути можливість реверсивного руху. 
 
«Сама проїзна частина дороги не пошкоджена. Пошкоджена тільки пішохідна. З настанням зими рух в об&#8217;їзд — це великі незручності для учнів та й решти людей. Пропоную ще раз той міст обстежити. Нехай проєктанти визначать, яке навантаження мосту, чи дозволено ним рухатися, з якою швидкістю і з яким навантаженням. Думаю, що автомобіль вагою 10 тон може спокійно перетинати міст», — сказав Олег. 
 
У міськраді пояснюють, що можливість часткового руху мостом уже вивчали, однак після технічного обстеження споруду визнали непридатною для автомобілів. 
 
Виконувач обов’язків Коростишівського міського голови Юрій Денисовець повідомив Суспільному, що 1,5 мільйона гривень з обласного бюджету спрямували саме на проєктування тимчасової переправи. Договір із проєктною організацією уклали 25 вересня. 
 
«Станом на сьогодні роботи у цьому напрямку тривають. Ми не сидимо, склавши руки. Декілька тижнів ми шукали проєктувальника. Адже не кожна проєктна організація готова проєктувати мостові споруди, бо це складна конструкція. Нині роботи — на завершальному етапі. Згодом будемо розуміти, які обсяги матеріалів потрібні та яка їхня вартість. Очікуємо, що гроші на придбання матеріалів надійдуть з обласного бюджету. Про це є домовленість. Також провели геодезичні роботи», — розповів Юрій Денисовець. 
 
За його словами, нова переправа має бути придатною і для пішоходів, і для легкового транспорту. 
 
Щодо можливості хоча б частково відкрити старий міст, у міськраді кажуть, що це наразі неможливо. 
 
«За результатами обстеження, міст визнали таким, який непридатний навіть для часткового руху автомобільного транспорту. Ми постійно ведемо перемовини з перевізниками. Безумовно, ми не можемо забезпечити той рух громадського транспорту, який був до руйнування мосту. У такому режимі ми не можемо забезпечити велику кількість рейсів. Водночас ми забезпечуємо таку їх кількість, аби люди зранку могли виїхати на роботу та після роботи повернутися додому, а також їхати у своїх справах», — сказав Денисовець. 
 


Сюжет Суспільне Житомир 
 
Коли саме відкриють тимчасову переправу, у міськраді поки не називають. За попередньою оцінкою проєктної організації, самі будівельні роботи можуть тривати кілька місяців. 
 
Раніше повідомлялося, що тимчасову переправу планують облаштувати неподалік аварійного мосту. Її відкриття попередньо планували до кінця року. 
 
Нагадаємо, 30 червня у Коростишеві частково обвалилася пішохідна частина мосту через Тетерів. Після цього переправу повністю закрили для транспорту і пішоходів. Міст був аварійним, капітальний ремонт на ньому не проводили понад 40 років. Проєкт реконструкції підготували ще у 2020 році, а у 2023-му уклали договір на понад 105 мільйонів гривень, однак у грудні 2025 року його розірвали, так і не розпочавши роботи.]]></fulltext>
    <guid isPermaLink="false">https://malyn.media?p=40746</guid>
  </item>
</channel>
</rss>