Місто стало ціллю великого рейду польської кінноти, а бої за залізничний вузол згодом обросли легендами
У ніч із 9 на 10 жовтня 1920 року на підступах до Коростеня руйнували залізничні колії та мости. До міста наближалися частини польської кінноти, на станції та навколишніх залізничних лініях діяли радянські війська й бронепоїзди, а вже за кілька годин мав розпочатися наступ на один із найважливіших транспортних вузлів регіону.
Так понад сто років тому Коростень опинився в центрі однієї з останніх великих наступальних операцій польсько-радянської війни — рейду Корпусу кінноти під командуванням полковника Юліуша Роммеля, проведеного 8–12 жовтня 1920 року.
Сьогодні ця подія значно менш відома, ніж Варшавська битва чи рейд польської кавалерії на Козятин. Для історії Коростеня вона, однак, має особливе значення. Події жовтня 1920 року яскраво демонструють, наскільки важливим стратегічним центром стало місто після формування тут великого залізничного вузла.
Водночас історія Коростенського рейду виявилася значно складнішою, ніж це здавалося першим його дослідникам. Особливо це стосується відомої історії про знищення під Коростенем кількох радянських бронепоїздів.
Польський історик Александер Смолінський, зіставивши польські військові документи, мемуари, історії окремих частин та радянські матеріали, запропонував значно обережнішу реконструкцію подій. Саме його дослідження дозволяє побачити, як поряд із реальним військовим успіхом поступово формувалася історична легенда.
Чому саме Коростень?
На початку ХХ століття значення Коростеня дедалі більше визначалося залізницею. До 1920 року місто вже перетворилося на великий транспортний вузол, від якого розходилися лінії в напрямку Києва, Житомира, Звягеля, Сарн і Калинковичів.
Для армії така система комунікацій мала виняткове значення. Залізницею перевозили війська, боєприпаси, продовольство, спорядження та техніку. Через Коростенський вузол проходило постачання радянської 12-ї армії, а місцева технічна база давала можливість обслуговувати й ремонтувати рухомий склад.
Отже, головною метою польського командування був не стільки сам населений пункт, скільки його залізничний вузол. Тривало утримувати Коростень польські війська не планували. Задум передбачав швидке проникнення в тил противника, руйнування залізничних ліній і мостів, обмеження можливостей радянських бронепоїздів, захоплення станції, виведення з ладу військової та залізничної інфраструктури і подальший відхід до того, як Червона армія зможе підтягнути значні сили.
Корпус кінноти Роммеля
Операцію мав провести Корпус кінноти полковника Юліуша Роммеля, сформований із двох кавалерійських дивізій.
За наведеними Смолінським даними, його бойовий склад становив близько 3610 «шабель», 140 важких кулеметів і щонайменше 24 польові гармати. Водночас за даними самого Роммеля, станом на 4 жовтня у корпусі налічувалося приблизно 8 тисяч людей і 8700 коней.
Різниця пояснюється тим, що до числа «шабель» зараховували насамперед бойову кінноту, тоді як загальна чисельність включала також артилеристів, штаби, обозні та допоміжні частини.
До складу корпусу входили, зокрема, 1-й полк Креховецьких уланів, 12-й полк Подільських уланів, 14-й полк Язловецьких уланів, 2-й полк Рокитнянських шволежерів, 2-й Гроховський полк уланів та інші кавалерійські частини.
Перед початком рейду корпус спеціально полегшили. Обози скоротили до мінімуму. Пріоритет надавався боєприпасам і корму для коней. На одного кавалериста передбачалося близько 200 набоїв, на важкий кулемет — приблизно 10 тисяч, а на польову гармату — близько 150 снарядів.
Усе було підпорядковано головній перевазі кавалерії — швидкості та маневреності.
Кільце навколо Коростеня
Увечері 9 жовтня польські частини почали виходити на підступи до міста.
12-й полк Подільських уланів досяг Ушомира, розташованого приблизно за 11 кілометрів від Коростеня. Звідси окремі підрозділи направили в район Краснополя, щоб зруйнувати залізничний міст через Могилянку на лінії Коростень — Звягель.
Одночасно інші частини корпусу виходили до залізничних колій навколо міста. Особливого значення набули дії біля Слободи Садибної, де було пошкоджено колію. Згодом саме тут польські військові побачать нагромадження перекинутих вагонів і локомотивів, яке стане одним із джерел легенди про кілька знищених бронепоїздів.
На київському напрямку польські підрозділи також мали зруйнувати залізничний міст. Однак споруда була кам’яною, а вибухівки після попередніх диверсій уже бракувало. Тому частину колії просто розібрали.
Цього виявилося достатньо.
Ешелон, що рухався з Києва до Коростеня, зійшов із рейок. Він перевозив боєприпаси, продовольство та штаб радянської піхотної бригади. Польські військові захопили частину вантажу, полонених і прапор 49-го стрілецького полку. Коростенський залізничний вузол поступово втрачав можливість нормально функціонувати.
Ніч із 9 на 10 жовтня
Ще вночі польська кінна артилерія почала обстрілювати Коростень і станцію. Близько другої години ночі радянські підрозділи атакували польські позиції біля залізничного переїзду на житомирському напрямку, але атаку було відбито.
Приблизно о 3:30 10 жовтня розпочався основний наступ на місто та станцію. Частина польської кавалерії діяла вже не верхи, а в пішому строю. У бій вступили 12-й і 14-й полки уланів, три ескадрони 1-го Креховецького полку та 2-й полк Рокитнянських шволежерів. Наступ підтримувала кінна артилерія.
Одним із найнебезпечніших противників виявилися радянські бронепоїзди. Їхні гармати й кулемети підтримували піхоту та обстрілювали польські частини. Для кінноти бронепоїзд був надзвичайно серйозним противником: броньовані вагони мали значну вогневу силу, а залізниця дозволяла швидко перекидати їх уздовж фронту.
Проте бронепоїзд мав одну принципову слабкість: без справної колії він втрачав рухливість. Саме цим і намагалася скористатися польська сторона.
Бій біля Хотинівки та Новаків
Одне з найзапекліших зіткнень розгорнулося на київському напрямку — в районі Хотинівки та Новаків, розташованих по різні боки залізниці Коростень — Київ.
Близько сьомої години ранку польські частини зіткнулися з радянською піхотою. Незабаром із боку Коростеня з’явився бронепоїзд, який відкрив артилерійський і кулеметний вогонь. У селі виникли пожежі, були втрати серед людей і коней. Звичайний кулеметний вогонь польських підрозділів проти броньованих вагонів практично нічого не давав.
У бій вступила артилерія. По бронепоїзду вели вогонь загалом вісім польських гармат.
Знищити його, однак, не вдалося.
Біля пошкодженої ділянки колії частина екіпажу під польським обстрілом вийшла назовні й почала ремонтувати шлях. Роботи тривали близько двох годин, а для захисту людей використовували навіть сталеві щити. Зрештою колію вдалося відновити, і бронепоїзд пройшов небезпечну ділянку та прорвався в напрямку Києва.
За радянськими матеріалами, під час бою його екіпаж випустив близько 600 артилерійських снарядів і приблизно 8 тисяч набоїв. Сам бронепоїзд отримав два прямі влучання, які пробили броню. Один член екіпажу загинув, п’ятеро були поранені.
Але який саме це був бронепоїзд?
«Суботник», який виявився «Комунаром»
У польській міжвоєнній військовій літературі описаний прорив традиційно приписували бронепоїзду №39 «Суботник».
Александер Смолінський, зіставивши польські описи з радянськими матеріалами, дійшов іншого висновку: бронепоїздом, який вів бій біля Новаків і зумів прорватися в напрямку Києва, був №56 «Комунар».
Плутанині могла сприяти незвичайна структура самого «Комунару». Він мав легку й важку бойові частини, які могли діяти окремо одна від одної. Тому польські спостерігачі могли бачити різні бойові секції одного бронепоїзда й сприймати їх як окремі склади. Саме це могло бути однією з причин подальшого завищення кількості бронепоїздів у районі Коростеня.
Скільки бронепоїздів було під Коростенем?
Перед операцією польська сторона, найімовірніше, вважала, що в районі Коростенського вузла перебувають п’ять бойових складів, які належали до чотирьох бронепоїздів: №39 «Суботник», №56 «Комунар», №64 «Центробронь» і бронепоїзд, названий у польських джерелах «Грозою».
Однак детальніший аналіз суттєво змінює цю картину. Особливо показова історія бронепоїзда №64 «Центробронь». Польські джерела довгий час називали його серед знищених під Коростенем, проте простежений Смолінським бойовий шлях «Центроброні» свідчить, що у 1920 році він діяв далеко від польського фронту — на Кавказі, а згодом у Туркестані. Отже, під Коростенем його, найімовірніше, взагалі не було.
Не менш загадковою є польська назва «Гроза». Смолінський звертає увагу на бронепоїзд №27 «Буря», який міг діяти поблизу Коростеня, і допускає, що польська «Гроза» могла бути наслідком помилкової ідентифікації або передачі назви. Остаточно доведеним це, однак, не є.
Водночас у районі Коростеня діяв ще один радянський бронепоїзд — №51 «Грізний месник за загиблих комунарів», присутність якого польська сторона фактично не зафіксувала. Таким чином, реальна картина була набагато складнішою за простий перелік із кількох назв.
Захоплення міста
Протягом 10 жовтня польські частини опанували Коростень і залізничну станцію. Після цього почалося виконання головного завдання операції — виведення з ладу залізничного вузла. Руйнували колії та іншу інфраструктуру, пошкоджували рухомий склад і військове майно, яке могло використовуватися противником.
Польська кіннота не планувала залишатися в Коростені надовго. Місто знаходилося надто глибоко в тилу Червоної армії, щоб корпус міг тривалий час його утримувати. У ніч із 10 на 11 жовтня частини Роммеля перебували поблизу міста, а наступного дня почався відхід.
Звідки взялася історія про три бронепоїзди?
11 жовтня біля Слободи Садибної Роммель побачив значне нагромадження перекинутих вагонів і локомотивів. Він вирішив, що перед ним залишки трьох радянських бронепоїздів — «Грози», «Комунару» і «Центроброні».
На місці було шість паровозів. Польські артилеристи додатково виводили їх із ладу, стріляючи з близької відстані по котлах, а з покинутих гармат знімали замки. Саме цей епізод став одним із джерел міжвоєнної версії про три знищені під Коростенем бронепоїзди.
Проте детальніший аналіз дає іншу картину. На місці знаходилися не лише броньовані вагони, а й товарні ешелони та санітарний потяг. Отже, частина із шести локомотивів належала звичайним потягам.
«Комунар», як уже зазначалося, повністю знищений не був — його основна частина прорвалася в напрямку Києва. «Центробронь», найімовірніше, взагалі не перебував у районі Коростеня.
За реконструкцією Смолінського, польські війська, ймовірно, знищили три артилерійські вагони, які становили один повний легкий бронепоїзд, точну належність якого встановити складно, а також один броньований вагон важкої частини «Комунару». Це значно менше за традиційні три бронепоїзди.
Показово, що в одному з офіційних польських повідомлень після рейду взагалі йшлося про вісім бронепоїздів. Уже через кілька днів в офіційних повідомленнях їхня кількість скоротилася до трьох. Так можна простежити сам процес формування військово-історичної легенди.
Повернення радянських військ
Польський корпус уже відходив, коли до Коростеня почали повертатися радянські частини. Цікавий епізод пов’язаний із бронепоїздом №51 «Грізний месник за загиблих комунарів».
9 жовтня він перебував на ділянці Коростень — Олевськ. Після захоплення Коростеня польськими військами екіпаж провів розвідку, а згодом відійшов до Білокоровичів.
Наступного дня бронепоїзд знову наблизився до Коростеня. На станції Коростень-Подільський його екіпаж виявив спалений дерев’яний міст і розпочав відновлювальні роботи. Приблизно через чотири години міст знову став придатним для руху, після чого бронепоїзд зміг продовжити шлях у напрямку Овруча. Відновлення сполучення сприяло поверненню радянських сил до Коростеня.
Результат операції
Польське командування оцінювало результати рейду високо. Після уточнення рапортів повідомлялося приблизно про 3400 полонених, щонайменше 45 кулеметів і 14 гармат. В одному з ранніх рапортів радянські втрати оцінювали приблизно у 400 загиблих.
Польські втрати, за уточненими донесеннями, становили близько 25 рядових загиблих та зниклих безвісти і близько 50 поранених. Загинув також один офіцер, четверо офіцерів були поранені. Утім, ці цифри слід подавати саме як дані польських військових документів, а не як остаточно встановлену статистику.
Наскільки легко помилки проникали навіть до офіційних рапортів, демонструє курйозна згадка про нібито захоплені в районі Коростеня чотири танки. Насправді танків не було: йшлося про чотири замки, зняті з гармат, які під час передачі інформації в одному з документів перетворилися на «танки».
Цей приклад добре пояснює, чому й повідомлення про кількість знищених бронепоїздів потребують критичного ставлення. 12 жовтня, після зіткнень із радянськими частинами під час зворотного маршу, Корпус кінноти Роммеля повернувся на польський бік фронту. Операція завершилася.
Військовий успіх і історична легенда
Перегляд окремих деталей не означає, що рейд на Коростень був невдалим. Навпаки, польська кіннота здійснила глибоке проникнення в тил противника, на короткий час захопила стратегічно важливий залізничний вузол, порушила його роботу, захопила значну кількість полонених і військового майна та після виконання поставлених завдань організовано відійшла.
Александер Смолінський наголошує, що уточнення кількості бронепоїздів не применшує військового успіху польської кавалерії. Проте між реальним успіхом і пізнішою легендою існує різниця, і саме історія бронепоїздів є найкращим цьому прикладом.
Спочатку — вісім. Потім — три. «Центробронь», якого тут, найімовірніше, не було. «Суботник», якому приписали прорив «Комунару». І водночас реальний бронепоїзд №51, якого польські військові фактично не зафіксували.
Через понад сто років зіставлення документів обох сторін дозволяє поступово розплутувати ці суперечності й відділяти реальні події від того, що згодом стало частиною військово-історичної легенди.
Коростень у центрі подій
Для краєзнавчого дослідження в цій історії, мабуть, найважливішим є інше. Рейд жовтня 1920 року показує, наскільки швидко залізниця змінила значення Коростеня і перетворила його на важливий стратегічний центр.
Місто стало військовою ціллю не випадково. Через нього проходили важливі магістралі, рухалися війська та ешелони з боєприпасами й продовольством, діяли бронепоїзди. Саме тому в ніч із 9 на 10 жовтня 1920 року до Коростеня рухався цілий кавалерійський корпус.
Протягом кількох годин назви навколишніх населених пунктів — Ушомира, Краснополя, Хотинівки, Новаків, Слободи Садибної — опинилися на картах великої військової операції. А залізничні колії Коростеня стали місцем незвичайного протистояння двох військових світів — маневреної кінноти та броньованих фортець на рейках.
Минуло понад століття, але сьогодні Коростеню, на жаль, не треба уявляти місто під ударами війни. Змінилися армії, зброя й сама війна, проте місто знову знає гуркіт вибухів і ціну свого стратегічного розташування. Проте саме такі епізоди й складають багатошарову історію Коростеня та часом змінюють не лише наші знання про конкретну подію, а й саме уявлення про місце міста в історії.
Стаття написана за матеріалами книги польського історика Александера Смолінського «Zagon na Korosteń – październik 1920».
